Нарешті! Сталося! Відбулося те чого я із нетерпінням чекав. Мені дорікнули моєю нинішньою позицією з погляду… патріотизму. Якщо ви читайте ці рядки, майте на увазі – я потвора, гидотна і мерзота, яка під час війни виступає проти політичного керівництва моєї країни, в той час як істинний патріот мусить його мовчазно підтримувати. Мені пишуть коменти штибу: «Дмитро «Калинчук» Вовнянко. Раніше – державник, патріот, автор дайджесту «Економтиждень», де він перелічував економічні досягнення України. Дмитро Вовнянко зараз – той самий «зраднюк», яких він зневажав раніше. Всього лише помінялася влада…».
А що? Правду ж кажуть. Так – я ганяю зраду. Так, ганяю я її так якісно, що на мої коменти уже приходять знакові особи типу Нефьодова. Чи відчуваю я через це докори совісті? Абсолютно ні. І зараз поясню чому.
Бо, розумієте, чого б там не писали шанувальники ЗЕ, але моя прихильність до Порошенка базується не на обожнюванні, а на простому факті – за період свого президентства дядько Петро зробив стільки користі, скільки не снилося жодному президентові України, ані до, ані (тим більше) після. Я лише перелічу. Армія, децентралізація, Е-декларування, безвіз з ЄС, прибутковий Нафтогаз, Газпром який винний Україні а не навпаки… Продовжити?
Мені не треба довго міркувати, аби пояснити чому я підтримую саме Порошенка, а не когось іншого. Мені варто лише перелічити зроблене ним. Що? Для людей що було зроблено? У мене зустрічне питання – а що люди які питають, зробили для України? Ветерани? Волонтери? Я чимало їх зараз бачу серед прибічників Порошенка. Так, є ті, хто свято повірив у маячню штибу: «Порошенко обікрав Україну». Ну, буває. Шкода лише – жодного доказу цього твердження вони надати не можуть. Але бажаю їм успіху – може за попередні роки й знайдуть чогось. Штраф там якийсь гривень на 200, Порошенко сплатити забув. Думаю – він ще й вдячний буде за нагадування.
Оце набрякле в зубах «А що для людей?» часом неймовірно бісить. Дивовижна ситуація в країні. Фахового електрика або слюсаря-наладчика на гарну з/п знайти – ціла проблема, проте всі просторікують як треба перебудувати країну. Чудики – себе перебудуйте спочатку. Станьте успішними і незалежними фінансово. Неможливо? Бу-га-га! А я знаю кілька десятків протилежних прикладів – на мене одного це достатньо. А не хочете – то хай лишається все як є. Я і за цієї влади не бідую – я давно зрозумів як не залежати від влади економічно. А ви – потерпайте далі. Мрійте про того хто «нагодує і забезпечить». Так краще, правда?
Мені дорікають, що я був державником… Милі, та я й зараз лишаюся державником. Але – я державник, а не вилизуватель влади. Я бачив владу, яка давала результати і зміцнювала країну. А зараз я бачу владу, яка плазує перед Москвою і здатна створювати тільки дірки в бюджеті. Хіба я мазохіст, аби підтримувати ЦЕ? Дорікніть ще повстанцям УПА що вони не були державниками, бо після Другої Світової війни воювали з совком, замість відбудовувати пошматовану війною Україну. Якби ЗЕкоманда показувала бодай якісь результати, я б можливо сильно переглянув свої погляди і заговорив про їхню придатність. Але я бачу велике неосяжне НІФІГА.
Я – державник. Мені не байдуже майбутнє мої держави. Я хочу аби моя держава розвивалася, міцнішала і ставала сильною і багатою. Тому я не можу мовчати коли бачу у владі дилетантів, які гроблять навіть те що було зроблено попередниками. Тому моя позиція така. Буде результат – будуть переміни в моєму ставленні. А наразі буде так як є. Я не вмію казати на чорне «біле». Я не вмію захоплюватися дилетантами на владі. Керувати, як і робити будь-яку іншу роботу, треба уміти. Цьому роками навчаються. На власних болючих помилках.
Захоплюватися тим, що маємо нині – це не патріотизм. Це дилетантизм, такий самий як в тих, що дорвалися до влади. Повне нерозуміння того що робиться і наслідків до яких воно призведе. Це – не моє.
