Ще до Другої світової війни євреї складали основне — до 70% — населення багатьох міст і містечок західної частини України. Євреї багато в чому визначали устрій життя цих міст, займалися різними ремеслами, вели торгівлю, володіли різноманітними «міськими» професіями: були кравцями і склярами, столярами і ковалями, шевцями і кушнірами, теслярами і винокурами, пекарями і м’ясниками. Бердичів, Броди, Брацлав, Житомир, Львів були крупними центрами єврейської культури. Своєрідний устрій життя українських євреїв знайшов своє віддзеркалення в творах письменників кінця XIX — початку XX ст.: Шолом-Алейхема, М. З. Файерберга, М. І. Бердичевського та ін.
Сьогодні в одних містах і містечках євреїв давно вже немає, в інших — залишилися лічені одиниці, проте, дотепер, майже в кожному зберігаються покинуте єврейське кладовище і синагога (найчастіше напівзруйнована). Це — зримі свідоцтва багатої історії українського єврейства, нагадування про роль, яку єврейське населення зіграло в розвитку економіки і культури українських міст.
За декілька століть синагогальне будівництво на українських землях зазнало вплив різних стилів — готики, ренесансу, бароко, класицизму, навіть модернізму: деколи в їх архітектурі зустрічалося поєднання декількох різних стилів. До наших днів збереглася безліч будівель синагог. Більшість з них побудована в XIX ст. і відповідає невибагливим архітектурним смакам того часу, проте синагоги XVI-XVII ст. є справжніми шедеврами.
На початку XVI ст. у Галіції і на Волині, а потім і на Поділлі набуває поширення абсолютно незвичайний тип синагогальної будівлі — оборонного типа. Воно виглядало як справжній феодальний замок: монументальна будівля кубічної форми з масивними стінами і вузькими, схожими на бійниці вікнами, увінчана ренесансним атиком з амбразурами, за яким стояли гармати. Цікаво, що синагогу в Луцьку, до якої була ще прибудована дозорна башта, називали не інакше як «Малий замок».
Оборонна синагога незмінно входила в систему міських фортифікацій. Вона могла знаходитися як в межах міських стін (наприклад, в Сатанові, Меджібожі), так і в передмісті, контролюючи одну з доріг до міста або граючи роль передмостового укріплення (як, наприклад, в Шаргороді або Луцьку). Увінчана фігурним атиком будівля була добре видна здалеку і разом з баштами католицьких костьолів і маківковими завершеннями православних церков була неодмінним елементом міського силуету.
Якщо зовні оборонні синагоги виглядали достатньо суворо, то їх інтер’єри відрізнялися вишуканою пишністю. Стіни прикрашалися стилізованими написами — віршами з Тори, які чергувалися з декоративними віньєтками, капітелі колон прикрашалися багатим різьбленням. Нартекс звичайно розташовувався із західної сторони, а приміщення для жінок, пов’язані з молитовним залом спеціальними вікнами, — з південної або північної. Для кожної синагоги незмінними є три атрибути: арон-кодеш — шафа, в якій зберігається сувій Тори; біма — стіл (або тумба), що стоїть посеред молитовного залу, на який кладуть сувій під час читання; тива (амуд) шафа (плита), перед якою стоїть шаліах цибур (той, хто веде молитву).
Однією з найбільш ранніх ренесансних оборонних синагог України є синагога в Сатанові (Хмельницька обл.) — величезна, і, на жаль, напівзруйнована будівля, в стінах якої ще збереглися залишки величних розписів 400-річної давності. Синагога в Сатанові побудована в 1514-1532 рр., в період найінтенсивнішої єврейської колонізації Поділля, коли на південно-східні землі Річі Посполитої попрямували сотні тисяч єврейських біженців з Чехії і Німеччини. До наших днів дійшов дивний і таємничий переказ (вперше записаний в 1913 р.) про те, що сатанівська синагога була не побудована, а викопана з-під землі у вже готовому вигляді; «На цьому місці відвіку був високий пагорб. Якось люди почали копати його і виявили щось тверде, продовжили розкопки і так відкопали всю синагогу».
На початку XVI ст. власна традиція в архітектурі подільських синагог ще тільки формувалася. Споруда в Сатанові зі всією наочністю демонструє пошуки безвісними архітекторами тих форм, які пізніше стануть майже непорушним каноном. Головний і вівтарний фасади зберігають двовісність, ймовірно, принесену з Праги, де синагога була двохнефною. Величезний кубічний об’єм, посилений контрфорсами і увінчаний атиком, — образ, запозичений, швидше за все, з польської оборонної архітектури. Про мотиви західноєвропейської готичної архітектури нагадують стрілчасті готичні вікна, круглі вікна-«троянди» на фасаді, високе напівциркулярне склепіння з глибоко врізаними розпалубленнями, що перекриває молитовний зал. Проте в цілому синагога є абсолютно оригінальною, ні па що не схожою спорудою. Втім, «ні на що не схожа» — це як сказати. Перше, що спадає на думку при погляді на сатанівську синагогу, — це образ могутньої кріпосної башти або баштового замку з числа тих, що будували на Кіпрі хрестоносці, що втекли з Палестини.
Сатанівська синагога, яка стоїть на узгір’ї, була одним з вузлів системи оборони міста. У плані будівля виглядає майже квадратною: його довжина — 18 м, ширина — 16 м. До головної будівлі прилягають два приміщення низькіші і менші за розмірами: у одному розміщувалася школа-хедер, інше служило молитовним залом для жінок. У головному молитовному залі зберігся кам’яний різьблений арон-кодеш XVIII ст.
До класичних оборонних синагог належить знаменита синагога в Шаргороді (Вінницька обл.). Її кремезна будівля, зведена в 1589 р., відмінно пристосована для оборони і, ймовірно, не раз використовувалося саме для цього. Архітектура шаргородської синагоги, яка дещо нагадує мавританську, настільки сподобалася туркам, що під час окупації Поділля в 70-х роках XVII ст. вони переобладнали її на мечеть.
Товсті стіни, високий ренесансний атик з мальовничими зубцями і маленькими декоративними башточками по кутах, рідко розставлені великі вікна надають синагозі в Шаргороді вельми своєрідного вигляду. Подібно до інших синагогальних будівель тієї пори, шаргородська синагога є в плані композицією, близькою до центричної, з амвоном-бімою посередині. Молитовний зал організований відповідно до традиції, що народилася і отримала широкий розвиток у середині XVI ст.: біму оточують чотири зближені до центру стовпи, на які за допомогою системи арок спираються дев’ять хрестових склепінь. Така конструкція забезпечувала високу міцність перекриття, необхідну для оборонної споруди. Дев’яти внутрішнім об’ємам молитовного залу, які сполучаються один з одним, відповідають великі вікна — по три на кожному фасаді. У прибудові до основної будівлі знаходилася школа-хедер.
У XVIII ст. в архітектурі синагог з’явилося ще одне нововведення: молитовний зал для жінок почали розміщувати над нартексом з боку західного фасаду. Ця двоповерхова частина будівлі, що одержала назву «Жіноча галерея», увійшла до основного об’єму синагоги разом з молитовним залом для чоловіків. Відповідно до цього була реконструйована синагога в Шаргороді. До наших днів тут зберігся цікавий барочний портал «жіночої галереї».
До шедеврів єврейської культової архітектури на українських землях належить синагога в Гусятині (Тернопільська обл.). «Синагога в Гусятині — майже готико-сарацинський мотив і до того ж дуже вдало розроблений, — пише Г. К. Лукомський. — Згадуються Палермо, Чефалу... Саме ця синагога чи не найхарактерніша з-поміж усіх».
На жаль, рання історія цієї видатної пам’ятки відома погано. Одні фахівці датують його серединою XVI ст., інші — межею XVI-XVII ст., треті — першою половиною XVII ст. Спочатку це була будівля, майже квадратна в плані (15,6х 17,2 м), що мала яскраво виражені риси оборонної архітектури. У стінах першого ярусу, товщина яких досягала 2,16 м, були влаштовані амбразури для знарядь, у верхньому ярусі — бойові галереї з бійницями для мушкетів. Завершувалася синагога ренесансним атиком з глухими аркадами, в яких були влаштовані стрілчасті бійниці. Із заходу до основної будівлі була прибудована школа-хедер, з півночі — молитовний зал для жінок.
Принаймні двічі — у середині XVII і в XVIII ст. — синагога реконструювалася. На першому етапі бійниці другого ярусу розтесали у високі готичні вікна заввишки близько 8 м. Тоді ж атик, що вінчав будівлю, отримав нове декоративне оздоблення: різьблений білокам’яний парапет, круглі башточки по кутах. У XVIII ст. молитовний зал для жінок був перебудований в триярусну «жіночу галерею». На початку XX ст. зовнішність синагоги знов змінилася: «жіноча галерея була знижена на один ярус», її плоску крівлю і плоску крівлю хедера прикрасили парапети. У молитовному залі, перекритому нервюрними склепіннями (висота 13,5 м), збереглися білокам’яні різьблені консолі і прикрашений ліпниною арон-кодеш. У декорі синагоги присутні східні мотиви.
З кінця XVII ст. наступає період економічного зубожіння єврейських общин Східної Європи, а зміни в структурі общини призводять до того, що замість монументальних міських синагог все частіше починають будуватися невеликі молитовні будинки, об’єднуючі членів одного ремісничого цеху або релігійного братерства. Проте вплив архітектури ренесансних оборонних синагог відчувався в синагогальних спорудах і в XVIII, і навіть в XIX ст. Їх крівлі продовжували увінчувати високими декоративними атаками, не дивлячись на те, що вони вже не мали ніякої оборонної функції.
До подібних споруд пізнього часу, що зберегли риси оборонної архітектури епохи Ренесансу, належить синагога в Бродах (Львівська обл.). Вона побудована в 1742 р. на місті дерев’яної синагоги, що згоріла в 1691 р. Своїм силуетом синагога в Бродах нагадує знамениту львівську синагогу «Золота Троянда», побудовану в 1582 р. архітектором Павлом Римлянином на замовлення купця Ісаака Нахмановича. Цей шедевр єврейської культової архітектури був стертий з лиця землі за часів гітлерівського нашестя.
Подібно до своїх попередників XVI ст., синагога в Бродах має вид монументального куба, увінчаного дивно гармонійним двох’ярусним атиком. Нижній ярус декорований глухою аркадою, верхній — пласкими восьмикутниками, зі східного боку атик прикрашено барочним картушем з написами і волютами. До квадратної в плані будівлі із західної і північної сторін примикають одноповерхові приміщення хедера і жіночого молитовного залу.
У XX ст. було знищено безліч старовинних українських синагог, інші перетворено на руїни. Трагічна доля цих видатних пам’яток архітектури тісно пов’язана з долею єврейського народу. Історичні синагоги почали руйнувати вже в роки Першої світової війни, а коли закінчилася Друга світова війна, то виявилось, що розвалини вже нікому охороняти, і тим більш реставрувати... Покинуті, розорені, але прекрасні навіть в своєму нинішньому скорботному стані, ці мертві синагоги дотепер приголомшують величчю.
