Знаєте, чому дискусії про мову, які опоненти називають "мовосрачами" закликають припинити зараз, але не закликали припинити у 90-і? Все дуже просто. Бо у 90-і носії української ідентичності були маргіналами. Пам'ятаєте, як висміювали саму ідею дубляжу фільмів українською? Кіно на укрАінском? Да ви чьто??
У 90-і ніхто не був проти "мовосрачів" бо в них з легкістю перемагали зросійщені носії імперської. Кієв всєгда бил рускоязичним!, - пам'ятаєте ці тези?
Зараз, коли вам пропонують припинити дискусії про мови в Україні, це аргументують єдністю. Але це фальш. Справжня мета припинити обговорення культурних питань в Україні – ніяка не єдність, якій, на моє глибоке переконання, нічого не загрожує, а спроба зупинити тріумф української мови та культури в Україні, які повертаються із забуття.
Справжня мета "примирювачів" – не примирення, а консервація ситуації, коли російська імперська культура хоч і в добровільному "гетто", але цілком нормально почуває себе в Україні і множиться.
В коментарі до мого вчорашнього посту написали, що багато хороших і достойних людей вподобали маніпуляції активного хейтера і розпалювача внутрішньої ворожнечі, Дацка. Я думав про цей феномен і прийшов до висновку, що російська мова надто довго була перепусткою у вище суспільство. Переважна більшість сучасних лідерів думок виховувалися в інтелігентних радянських сім'ях. Виховувалися, звичайно, російською, бо ж батьки були розумні, талановиті, хотіли пробитися в житті. А перепусткою була російська мова.
Тому я б відповів своєму коментатору, що пост Дацка про похід в російське культурне "гетто", вподобали не самі достойні люди (багатьох з яких я сам щиро поважаю), а їхня російська ідентичність. Та сама ідентичність, що закладена вмілими імперськими маніпуляторами у дитячі пісні, мультфільми, казки – все те, що потім, в дорослому віці, сприймається як рідна мова, мова матері. Зросійщеної. Можливо, зросійщеної не в першому, а в другому чи третьому поколінні. Але ж кого це вже цікавить, правда? Мама ж говорила до нас російською і ми пам'ятаємо та емоційно прив'язані тільки до цього, контекст ніхто не аналізує та не враховує.
Я вітаю обговорення мовних питань. Це здорова дискусія суспільства, яке повертає собі свою мову і культуру. Повертає дуже тяжко: через нерозуміння, через фантомні болі нав'язаної предкам російськомовності, через страх втрати себе і ще купу страхів та ірраціональних речей. Але країна повертає свою національну ідентичність потужно і безповоротно.
Мої герої цієї історії – українці, які змогли опиратися нав'язаній імперією чужій ідентичності і перейти з мови окупанта на рідну. Мої герої також ті, хто намагається і в кого поки що погано виходить, але вони не здаються. А ще мої герої ті, що зрозуміли, але поки що не можуть наважитися. Розуміння - це перший крок, найважливіший. Все вийде, ви круті!!
Нам треба говорити про проблеми, а не ховати, як роблять московити. Наша єдність завжди народжувалася в діалозі. Можливо, саме тому, Україна була і є чи не найтерпимішою до мігрантів багатонаціональною країною, де кожен відчуває себе захищеним, незалежно від своєї національності.
