Зараз буде трохи цинічний текст. Тому дуже чуттєвим раджу не читати.
Ще до початку повномасштабної, все частіше ставала очевидною проблема зношення активів. Хоча дехто цю проблему розглядав як можливість для економіки: відкладений інвестиційний попит, який може стати драйвером економіки.
От тільки ніхто не міг чітко сказати хто за це все заплатить. І тому останні 10 років, українські політики дивились в сторону іноземних інвесторів, які прийдуть і профінансують відновлення цієї зношеної інфраструктури. Але інвестори не спішили йти, як би їх не намагались переконувати, бо мали свої сумніви.
І аж тут почалось повномасштабне вторгнення. Коли стало зрозуміло, що Україна вистоїть, а популярність бренду країни виросла до небес. То ось тут наші торгаші і побачили можливість.
А давайте втюхаємо інвесторам всю цю зношену інфраструктуру під соусом повоєнного відновлення? І так захопились цим процесом, що в план повоєнного відновлення накидали і знищенні Росією обʼєкти, і зношену інфраструктуру.
А знаєте що саме смішне? Вже відбулось три міжнародні конференції, присвячені повоєнному відновленню України, і з кожним роком все помітнішою стає тенденція до зменшення апетитів з бооку українських політиків) Якщо в Лугано хотіли 750 млрд, то в Лондоні вже 300, а в Берліні трохи більше 100 млрд. Хоча по логіці, масштаби руйнувань збільшуються з року в рік. Просто інтересу до України не видно. Тому апетити і зменшились.
