Як із ящика фокусника, він дістає і демонструє передову, просунуту зброю, здатну зупинити Росію і змусити її відступити за межі українських кордонів. І тут же ховає її. Знову показує.
140 F-35 (аналогів російських С-400) для Ізраїлю, двічі безперешкодно залітали в Іран і наносили з високою точністю ракетно-бомбові удари по воєнних цілях і заводах з виробництва балістичних ракет та дронів.
Більшу частину атак іранські системи ППО так і не побачили, хоча Путін попередив Тегеран ще за добу до удару авіацією. Нам грубо і примітивно навʼязали думку, що НАТО захищає лише своїх членів. Згідно зі ст. 5 Вашингтонського договору.
Проте головним запереченням більш широкої воєнної підтримки України проти Росії є страх прямої воєнної ескалації між альянсом і Путіним, яка може перерости в обмін ядерними ударами, що стане Третьою світовою.
Але НАТО не заявило жодного разу, що вторгнення Росії в країни Балтії чи Польщу, зобовʼяже його на включення всієї воєнної машини НАТО у війну аж до використання ядерної зброї.
Більше. Альянс намагається не бачити перевірочних ударів ракетами й дронами Росії по своїх членах. Найскоріше, у випадку вторгнення Росії у північні члени НАТО, які Путін розглядає як свої історичні території, новий Байден, навіть якщо це буде Трамп, чи меркеліст Шольц під панічні зойки Орбана і Фіцо, включать гальма «контрольованої ескалації», провалять логіку тотальної ізоляції Росії й запустять механізми «дипломатичних човників» в Москву консультації з безсмертним лавровим.
НАТО лише на папері й мапах – воєнна організація. Насправді це авіаносець під командуванням цивільних. Всі рішення в альянсі приймають не військові стратеги, планувальники й аналітики, а тимчасові політичні лідери, які борються після обрання за наступну перемогу себе і своєї партії. Вони хочуть миру для своїх виборців, хліба і видовищ. Одночасно конкуруючи за голоси з радикалами, популістами й просто божевільними.
До Рейгана і двох Бушів все це компенсувала Америка. Вона тримала жорстку, силову лінію НАТО. США фактично і був альянсом. Решта – рухались за ними. Якби Байден виступив запросити Україну в НАТО, ніхто б не навалився це заперечити. Включаючи Орбана і Фіцо. Шольц не став би кидати виклик американському президенту, як це робила Меркель Трампу. На відміну від неї, він би не наважився залишитися в одинацтві.
І ще одна деталь. НАТО чомусь вважає, що загрозою для нього є тільки прямий, безпосередній наступ на нього або його членів з боку Росії. Намагаючись закрити собі очі на можливість захоплення нею України, яка є все ще надійною буферною, санітарною зоною безпеки для альянсу в Європі.
Мовби, прямі кордони НАТО з Фінляндією, Швецією, Польщею і країнами Балтії не підвищили рівень загрози для самого альянсу. Або в Росії для наступу на альянс не залишиться сил і ресурсів, які вона спалить в Україні.
Це точка, на якій будується нова стратегія союзників, які готові змиритися з перемогою Росії, але ще не розуміють, як це зробити. Росія-переможець буде вимагати неминучої сатисфакції. Не тільки вгамування почуття образи. Компенсації за всі втрати, які вона понесла у кратному розмірі. І памʼятника Путіну на Александрплац в Берліні. Або хоча б в центрі Брюсселя біля «Дзюкраючого хлопчика» (Manneken Pis)
Зважаючи, що НАТО програє війну Путіну через страх перед його ядеркою, то нинішні або наступні кремлівські лідери, які вже ніколи не будуть демократами, в європейському дусі будуть використовувати ці фобії для управління Європою.
Отже, куди не кинь, всюди клин. Закінчити цю війну ще можливо. Не допустивши присмерку Європи (Освальд Шпенглер). І розколу США та їх внутрішнього громадянського протистояння.
Путіну, Джо Байден, НАТО, Шольц і інші діячі, які все частіше виглядають, як «жертви Стокгольмського синдрому», дали безпрецедентний шанс перемагати проти України й західної цивілізації. Найгірше, що Європу і США заполонили маси люмпенів, які все частіше висувають завищені соціальні вимоги та претензії. Протестуючі підтримують радикалів і популістів.
Глобальна боротьба демократій проти автократії, оголошена Байденом, так і залишилася ідеєю, яку навіть не обговорювали. Не виключено, що ми спостерігаємо під тиском авторитарних режимів і воєнних диктатур трансформацію демократій.
Або на більш високий рівень демократичних процесів, або формування всередині демократій щось схожого на авторитарний цезаризм. І це не тільки Трамп, Орбан, Фіцо і схожі на них. Це ще й Туск, Шольц, Макрон. В цьому заплутаному клубку протиріч, навіть демократичних, важко знайти логіку і добитися одностайності та рішучості. Для боротьби за гегемонію демократій.
Тому Путіну дали ще один шанс. Він почав формувати антизахідну коаліцію і будувати полярну Заходу глобальну систему. На дно йому опустили довжелезну драбину, по якій він підіймається наверх без страховки. Всі спостерігають за ним, як за відчайдушним акробатом, сподіваючись, що він впаде. Але він лізе, долаючи щабель за щаблем.
Друге. Захід так і не зміг оцінити феномен Путіна. Особливості його розуму, характеру, волі, цілей покладання і стану психіки. В цьому плані йому вдалося «обвести навколо пальця» всіх західних лідерів. Від Меркель з Олландом до всіх без виключення американських президентів. Цілі інститути, які займалися кремлівським лідером так і не змогли написати його психологічний портрет для практичного використання.
На перший погляд, Росія несе феноменальні й невідновлювальні втрати, які ставлять на кон майбутнє російської держави зі 190 народами й народностями. 47 із них автохтонних, корінних, які жили на своїх землях до приходу росіян, на межі повного зникнення. Відомих і жорстоких вбивць із «бойових бурятів», чисельність складає менш як 150 тисяч.
Проте, популярний і до вторгнення Путін у війні проти західної цивілізації в Україні став всеросійською іконою. Реальною. Її на чільних місцях розвішують в церквах, міністерствах, військових частинах, школах і вдома. На неї моляться, цілують і просять всіляких благ.
Аналітичний центр Юрія Левади провів опитування у 50 субʼєктах РФ з 26 вересня по 2 жовтня.
Війною в Україні не цікавляться лише 13% росіян. 76% підтримують воєнні дії. 38% виступають за продовження війни, а 54% – за переговори. Не аплодуйте. Лише про капітуляцію України.
Тобто, збереження за Росією зайнятих територій, нейтральний і без'ядерний статуси й зміна керівництва. І хоча кількість росіян, впевнених про успіхи бойових дій, зменшилась від 70 до 60%, лише 47% думають, що «спеціальна операція» принесла більше шкоди, аніж користі. При цьому 38% росіян ратують за використання ядерної зброї. Проти – 52%, але таких стає все менше.
Остання публікація WP з іншого боку все це підтверджує. Хоч масштабні витрати на війну в Україні переграють економіку Росії, але в неї є достатньо ресурсів для продовження війни ще на кілька років. Завдяки продажу нафти, провалу західних санкцій і створенню досить надійних паралельних систем експорту та імпорту.
