Призначення колишнього депутата українського парламенту Андрія Деркача членом Ради Федерації від Астраханської області РФ знову нагадала про феномен українського «елітного колабораціонізму» – чи свідому роботу на сусідню країну протягом багатьох років. І нинішнє призначення – ніби кульмінація, нагорода за цю «самовіддану» роботу.
Але Деркач хоча б утік з України один, без «курованого» регіону. А ось уявімо, що російським військам вдалося у 2022 році окупувати та анексувати частину Сумської області. Членом Ради Федерації від якого регіону тоді став би Андрій Деркач? Чи, можливо, він зараз був би головою російської адміністрації Сумщини?
Ми часто забуваємо, що після окупації частини території України Росія здебільшого «набирає кадри» з людей, які були частиною регіональних чи національної політичних еліт упродовж багатьох років, якщо не десятиліть.
Виняток хіба що «народні республіки» Донбасу, під час захоплення яких використовувалася технологія «революцій» з одночасним розгромом кланів, що правили, і заміною їх різноманітною шантрапою – можливо, з рядів законсервованої в регіоні російської агентури.
Але і в Криму, і в Херсонській, і в Запорізькій областях України йдеться про людей, які протягом кількох років працювали чиновниками й обиралися депутатами.
Той же Сергій Цеков, який ще нещодавно засідав у тій самій Раді Федерації, був протягом десятиліть успішним українським політиком у Криму – депутатом Верховної Ради України та Верховної Ради АРК, першим заступником і заступником голови кримського парламенту.
Всі ці – і багато інших – завжди були як на долоні. Так, не сперечаюся, для того щоб виявити зв'язки якогось Пушиліна, Плотницького чи Пасічника, треба було постаратися.
Але чому ніякої тривоги у держави не викликали проросійські політики, які готові будь-якої миті зрадити Батьківщину, якщо випаде така можливість?
Можливо, тому що протягом більшого часу існування незалежної України ці політики насправді й були державою?
І українські спецслужби забезпечували їхні інтереси – зокрема й ділові, а «спостерігали» саме за тими, кому існування незалежної України було не байдуже?
Можливо, тому що зв'язки в Росії – від друзів-олігархів до друзів із ФСБ завжди були показником «правильної людини». І в умовах симбіозу спецслужб викривати якихось там російських агентів – тим більше, коли йшлося про шанованих політиків – було явно не головним завданням.
Так Україна і прийшла і до анексії Криму, і до війни на Донбасі, і до великої війни 24 лютого 2022 року – з агентами та зрадниками у владному ешелоні. І те, що українській армії та народу вдалося зірвати багато їхніх планів і розрахунків – уже успіх. Саме тому кар'єра Андрія Деркача – свідчення його провалу, а не його успіху.
Саме тому, що колишній український депутат став сенатором від Астраханської, а не від Сумської області.
