Є речі, які влада вміє продавати ідеально. Не тому, що вони ідеальні — а тому, що вони красиво упаковані.
Ось вам свіжа «перемога соціальної політики»: на виконання рішення РНБО та указу Президента людям обіцяють зниження цін на ліки і «доступність всюди». А як символ нової епохи — продаж безрецептурних ліків на АЗС, включно з вендинговими автоматами.
І тут я різко насторожився. Бо знаю один дуже український трюк: коли держава не може забезпечити систему — вона знімає з себе відповідальність і називає це реформою.
Те, що у нормальних країнах є про контроль ризику, у нас перетворюють на “бери й лікуйся сам”, але тепер ще й “під каву на заправці”.
Велика маніпуляція: «Ми робимо як у Європі»
Головний аргумент лобістів продажу ліків на заправках — це нібито європейський досвід. Нам кажуть: подивіться на Польщу, Швецію чи Данію, там це працює.
Це — напівправда, яка гірша за брехню.
Так, у деяких країнах ЄС дійсно можна купити медикаменти на АЗС. Але диявол криється в деталях, про які наші чиновники воліють мовчати. По-перше, у Європі дозволений продаж виключно обмеженого переліку засобів. Наприклад, у Польщі це близько 60 позицій: базові знеболювальні, льодяники від горла, засоби від печії. По-друге, там діють жорсткі вимоги до упаковки (малі пачки на 1–2 дні прийому, щоб уникнути передозувань) та умов зберігання.
Що ж пропонує український МОЗ? Відкрити шлюзи для всього безрецептурного асортименту. Це тисячі найменувань: від складних протиалергічних препаратів до засобів, що впливають на тиск чи шлунково-кишковий тракт. Жодна країна ЄС не дозволяє такого безконтрольного обігу ліків без участі фармацевта. Це не євроінтеграція — це дерегуляція рівня країн третього світу.
Парадокс доступності: навіщо лагодити те, що працює?
Найбільший абсурд ситуації полягає в тому, що аргумент про «недоступність ліків у дорозі» розбивається об реальність.
Давайте будемо відвертими: аспірин, парацетамол, нурофен, стрепсілс, ренні та активоване вугілля ВЖЕ ЗАРАЗ продаються на більшості брендових заправок України. Цей базовий набір, якого цілком достатньо для екстреної ситуації в дорозі, вже доступний водіям.
Тоді навіщо розширювати номенклатуру? Навіщо перетворювати заправку на повноцінний аптечний склад без аптекаря? Відповідь очевидна: це рішення продиктоване не турботою про пацієнта, а бажанням великих паливних мереж отримати частку високомаржинального ринку, а уряду — поставити «галочку» в звіті про реформи.
Економіка бензоколонки: чому це буде дорого і небезпечно
Влада обіцяє, що конкуренція з АЗС змусить аптеки знизити ціни. Це твердження викликає у економістів гірку посмішку. Бізнес-модель будь-якої заправки будується на convenience pricing — націнці за зручність. Ви бачили на АЗС воду чи шоколад дешевше, ніж у супермаркеті? Ні, там усе дорожче на 30–50%. Очікувати, що мережі, які продають хот-доги з потрійною націнкою, раптом стануть соціальними донорами дешевих ліків — це наївно.
Але висока ціна — це менше зло. Більше зло — це відсутність контролю. Ліки — це хімічні сполуки, чутливі до температури. Аптеки витрачають величезні кошти на системи клімат-контролю та холодильне обладнання, їх регулярно перевіряє Держлікслужба. Хто контролюватиме тисячі вендингових автоматів на трасах? Що станеться з сиропом чи пігулками, які пролежали добу у розпеченому на сонці автоматі в липні або перемерзли в січні? Це вже не ліки — це потенційна отрута. І коли пацієнт отримає ускладнення, пред'явити претензії буде нікому: касир на заправці за це не відповідає.
Знецінення професії: касир та медсестра замість фармацевта
Рішення дозволити продаж ліків без участі спеціаліста — це злочин проти фармацевтичної безпеки. Фармацевт — це не продавець. Це фахівець, який знає про сумісність препаратів, побічні дії та протипоказання. На АЗС такого фільтра не буде. Людина з виразкою купить знеболювальне, яке спровокує кровотечу. Гіпертонік купить препарат від застуди, який спричинить криз.
Паралельно уряд впроваджує ще одну «геніальну» ідею: дозволяє медсестрам працювати в аптеках у селах. При всій повазі до медсестер, їх вчили виконувати призначення лікаря та доглядати за хворими, а не розбиратися у фармакокінетиці. Це підміна понять і професійна деградація. Замість того, щоб створювати стимули для провізорів їхати в село, держава просто знижує стандарти якості для сільського населення.
«Диктатура дешевизни» в лікарнях
І наостанок — про «прозорість» у лікарняних аптеках. Вимога продавати лише препарати з трьома найнижчими цінами з Нацкаталогу звучить соціально, але на практиці це пастка. Пацієнт у стаціонарі, часто у важкому стані, позбавляється вибору. Йому нав'язують найдешевший генерик, який може бути менш ефективним або гірше очищеним, ніж дорожчий аналог. Якісні європейські виробники просто підуть з цього сегмента ринку, не витримавши цінової війни з найдешевшими (часто азійськими) субстанціями. Це не доступність лікування — це примусова економія на здоров'ї найвразливіших.
Замість висновків:
Те, що сьогодні подається як велика перемога та євроінтеграція, насправді є набором хаотичних і лобістських рішень.
• Ми не наближаємось до Європи, а віддаляємось від її стандартів безпеки.
• Ми не знижуємо ціни, а створюємо нові канали надприбутків для паливних гігантів.
• Ми не покращуємо доступність, а підвищуємо ризик масових отруєнь фальсифікатом та зіпсованими препаратами.
Справжня реформа — це страхова медицина, реімбурсація та жорсткий контроль якості. А перетворення країни на великий базар, де пігулки продають упереміш із бензином, — це шлях у прірву. Урядовий пакет під брендом “доступність ліків” містить небезпечну дерегуляцію (АЗС + вендинг), яка не доводить ані зниження цін, ані реальної доступності — зате знімає із системи фармацевтичну опіку й перекладає ризик на громадянина, це шлях у безлад, де крайнім знову стане людина-клієнт АЗС.
