Початок тижня «порадував» черговою порцією миротворчих ініціатив з вуст президента Зеленського. Нічого нового - і про зміну формату, і Будапешт-2, і перегляд Мінська, і зустріч лише з Путіним. Це вже було раніше. Попри ризики, про які не втомлюємося нагадувати, форма для Банкової продовжує переважати над змістом.
Нагадаємо, що не так.
Перше, давно час усвідомити, що мир на Донбасі залежить не від переговорних форматів, а від Кремля, який тримає ключі від миру на Донбасі і не полишає надій зробити це на власних умовах. Варто шукати формули посилення спільного тиску на агресора, а не розпорошувати зусилля партнерів авантюрними неузгодженими ідеями.
Друге, Зеленський, закликаючи до перегляду, а фактично відмови від Мінських домовленостей, може несвідомо, але підігрує російській пропаганді. Тепер очікувано з Москви в посольства РФ за кордоном піде чергова депеша доносити столицям про провокативність поведінки Києва і небажання йти мирним алгоритмом. І замість того, щоб разом з партнерами шукати нові шляхи тиску на Москву, муситимемо заспокоювати партнерів про відданість Києва політико-дипломатичному врегулюванню.
Третє, підведення нових військ Росії під український кордон аж ніяк не свідчить про готовність Москви до змін у Мінських домовленостях. Скоріше, це демонструє намір Кремля переписати їх повністю під себе. Навіть натяк з Києва на можливий вихід з цього формату буде для них зручним приводом для ініціювання нового витка ескалації і агресіі для виходу на «Мінськ-3». У вирі «спаму» важко буде знайти і місце підписання, крім Москви, і гарантів на заміну Берліну та Парижу. Тому за поточної стратегії Банкової «Мінськ-3» за змістом має всі шанси стати Переяславською угодою-2.
Четверте, будь-які ініціативи, перш ніж озвучувати, слід узгоджувати з партнерами, щоб не втратити довіру одних і мати гарантовану готовність участі інших. На жаль, після одкровень про посередництво Ізраїля, додалися ідеї про залучення до нормандського формату США, Британії, Канади. Навряд чи Берлін і Париж готові дати на це згоду, адже йдеться про їх реноме як посередників. Своїми заявами, глава держави ніби ставить під сумнів їх ефективність. Для чого підривати довіру партнерів?
П’яте, хто сказав, що пропозиція Києва доповнити переговорний формат своїми гравцями не зустріне дзеркальну реакцію Москви. Який сенс Росії давати згоду на місце за широким столом Вашингтону чи Лондону? Навряд чи в інтересах України було б побачити “друзів Путіна” за столом переговорів, що точно не прискорило б переговорний процес.
Шосте, США завжди були ефективно присутні у мирному процесі. На жаль, через одержимість авантюрними ідеями на американському треку був втрачений такий важливий актив, а занурення в українські справи стало токсичним. Будемо сподіватися, що США знайдуть прийнятну форму участі у перемовинах і призначать спецпредставника по Україні. І чекаємо на таку ж несамовиту жагу Зеленського до зустрічі з Байденом на європейських полях у червні, як зараз з Путіним.
Сьоме, Путін насмілився поставити низку передумов для зустрічі з Зеленським. Нагадаємо, що свого часу Банкова виконала невигідні для України умови заради проведення Нормандського саміту у Парижі у 2019 році. Не хотілося б, щоб таке сталося і сьогодні через одержимість Зеленського сепаратною зустріччю з Путіним.
І ще одне, креативщикам з Банкової слід пам’ятати ще й те, що мінські домовленості прив’язані до санкційного тиску на Кремль. Це формула примушення агресора до миру, яку розбудували “попередники”, яким було не “какая разница”. Своїми непродуманими ініціативами Банкова, не створивши нічого нового за два роки каденції, фактично ламає існуючий, хоч і не зовсім досконалий, формат перемовин щодо миру на Донбасі.
