Недалеко живе родина, чий син, вже як почалася війна, в 2014 році, поїхав жити до москви. Бачила, як він приїздив до батьків на автівці з московськими номерами. Напевно зміг отримати російський паспорт. Бо нещодавно почула, що ті батьки їздили до нього в гості... в Грузію. Виходить, втік від російської мобілізації.
Ось таким і присвячується:
... Толік завжди вважав себе надто крутим для України. Російські фільми нічого про крутість українців точно не говорили, прославляючи силу та нахабність. А яка нахабність в українців? На чуже не зазіхаються, здебільшого якісь занадто правильні, порівняно з росіянами. Толік мріяв жити в москві, і як тільки видалася така можливвість зачепитися - зачепився. Знайшов там роботу, орендував якусь кімнатку, з часом таки отримав паспорт, і тут бац - женуть на війну...
Толік зібрав валізи та чкурнув, поки була можливість, в країну N. В країні N може й не було тої нахабності, як у росії, але ж люди там жили спокійно та мирно. Толік покрутив носом, зібрав через деякий час валізи, та переїхав в країну S. В країні S вже було краще, але ж щоб заробити на життя, треба було більше працювати, та навіть більше вчитися.
І катався би Толік світом до безкінечності, аж до арабів, або китайців, але ж скрізь від Толіка хтось щось очікував. Наче Толік народився для обов'язків, а не для отримання прав. Нічого собі - він когось мав захищати, у когось навчатися, комусь платити податки. Комусь мав допомагати, а когось ще мав слухатися. І навіть підкорятися чиїмось законам. Ти ба, що надумали?
Який несправедливий цей світ, - думав Толік. Ніде не дають жити спокійно...
***
В книзі "Зелене світло" Метью Макконагі я зустріла рядки про те, як він згадував ситуацію зі свого молодого життя. Коли він був чи то студентом, чи то школярем старших класів, він мав пікап і легкий характер. З легкістю спілкувався з оточуючими та багато дівчат через його відкритість хотіли покататися на його автівці. Але ж якось він захотів червоний спорткар. І коли він у нього з'явивися - Метью став тим хлопцем, який тепер стояв біля спорткару, спершись на нього, та очікував, що машина заробить йому імідж. Замінить собою його вчорашні спроби самому створити собі репутацію. Але тепер він перестав бути цікавим, та й дівчата каталися на пікапах з іншими цікавими хлопцями.
Ось так сталася підміна. Коли ти замість того, щоб самому бути Кимось, віддав цю роботу речам, які ти маєш. Говорячи про Толіків, - це коли ти обираєш уявну "міць" росії, але сам від отримання її паспорта міцнішим не стаєш. Ти не стаєш кимось надійним, сміливим, чесним. Натомість міг би стати таким, прояви ти себе як Особистість в країні, яка в біді.
І я не маю права когось судити, а лише споглядати, але ж цей traffic туди-сюди - він багато що говорить про кожного з нас. Не знаю, чи всі Толіки зрештою знайдуть собі місце на цій землі, втікаючи від обов'язків, але ж вони насправді слабкі. Без чогось, на що вони можуть спертися - жалюгідні.
Та й, зрештою, не все те насправді сильне, що називається росією.
