"БІЙ ПІД КРУТАМИ. ТА ЙОГО УЧАСНИК ДЕМИД БУРКО" - Олександр Дедюхін

"БІЙ ПІД КРУТАМИ. ТА ЙОГО УЧАСНИК ДЕМИД БУРКО" - Олександр Дедюхін

Сьогодні, для нас, для войовничої меншості, як ніколи зрозуміла відданість та жертовність героїв Крут. Тоді жменька добровольців стала на смерть проти військ Муравьова та призупинила рух ворожих військ. Зараз, як і тоді, країна-агресор, вічний ворог України - Росія, намагалася зім'яти, знищити тільки-но проголошену українську Незалежність.
Зустріли, програли бій, але не зламалися. Затримали рух російських військ. 400 українців проти 4000. Це дало змогу заключити Брестський мир. Це врятувало Україну. На жаль не надовго, але насіння, кинуте в землю тоді проросло та прорастає досі, та дає свої плоди.

Сьогодні я вам трішки розповім про одного з учасників бою - протопресвітера Демида Бурка. Чому про нього? А тому, що він служив в тому самому храмі, в якому я зараз маю честь бути настоятелем. В Свято-Миколаївському храмі м.Полтави.
Народився на Поділлі 29.08.1894 р., там же з 1914 р. вчителював. Мобілізований до російської армії 1915 р., закінчив школу прапорщиків, а вже в 1917 р. делегат І всеукраїнського військового з'їзду.

Учасник бою під Крутами. Наведу лише декілька рядків його спогадів.
"Студенський курінь не встиг спорожнити вагонів і розсипатися в розстрільню, як потрапив у смертельну небезпеку. Ворог великою силою вдарив у фланг. Для прикриття його було кинуто сотню козаків – охочекомонників, але становище не покращало, бо ворог скрізь переважав людьми і зброєю. Козаки і студенти бились як леви. Втомлювались від безнастанного набивання рушниць. Передні ряди ворогів падали, а за ними йшли нові, вискакуючи з-за стовбурів старих верб та верболозів. Постріли з кулеметів, рушниць, тріск ґранат змішувалися зі стогоном умираючих... «Солдати россійськой революціонной армії» - як вони себе називали, позвірячому кидалися із баґнетами на студентів, що вистрілявши всі набої останніми вбивали себе прославляючи Україну. Студенські ряди і козацькі фланги щохвилини ріділи...Ворожий обхід з тилу вирішив долю остаточно."
Після невдалого завершення визвольних змагань, Демид Бурко опинився в Польші, а в 30-х роках повернувся нелегально в Україну.
Під час німецької окупації перебував в Полтаві, де був одним з організаторів Полтавського Українського Червоного Хреста.
З жовтня 1941 р. - секретар Полтавського Єпархіального Управління УАПЦ
12 травня 1942 р. рукоположений в сан священика, та призначений настоятелем Свято-Миколаївського храму. В цей час підготував до друку молитовник українською мовою та Євангеліє в перекладі Морачевського.
В 1943 р. разом з біженцями потрапив до Німеччини, де очолював Свято-Миколаївську парафію.
До кінця життя продовжував активну духовно-просвітницьку діяльність, опікувався українськими парафіями, писав книжки.
Найбільш важлива його праця - книга «Українська Автокефальна Православна церква – вічне джерело життя» 1988 р.
Помер в Штутгарті на 95-му році життя, у 1989 р.

Олександр Дедюхін


Loading...
Loading...