Наша історія і чому вона стосується вашого гаманця
Уявіть, що ви п'ять років справно платили за комунальні послуги за тарифом, який вам дала держава. А потім до вас приходить контролер і каже: «Ми тут подумали, що тариф мав бути вдвічі вищим. Тож доплатіть за всі п'ять років, а зверху — штраф у 300% за те, що ви самі не здогадалися». Абсурд? А для українського бізнесу це реальність.
Наша компанія — звичайне підприємство. Ми не торгуємо надприбутками, ми просто працюємо: завозимо товар, створюємо робочі місця, платимо податки. Цього року митниця вирішила, що ми п'ять років поспіль неправильно класифікували наш товар (а точніше вони, бо їх відділ номенклатури не мав питань всі роки), і змінила його код на той, де мито вдвічі вище. Без попереджень, без консультацій. Просто поставили перед фактом.
І провели вже попердній розрахунок: доплатити мито за минулі п'ять років і зверху — штраф у 300% за нібито «умисне порушення». Разом це виходить близько 24 мільйонів гривень. Щоб ви розуміли масштаб: це дев'ять років чистого прибутку нашої компанії. Це не просто вимога доплатити. Це фінансовий вирок, спроба знищити бізнес одним розчерком пера. На лист з усіма нашими поясненнями - позапланова перевірка, яка завжди завершується донарахуванням проти бізнесу.
Ця історія — не унікальний випадок. Це симптом хвороби, на яку страждає вся система відносин між державою та тими, хто ще наважується створювати в цій країні додану вартість.
Економіка «вічного авансу»: як бізнес кредитує державу власними грошима
Багато хто думає, що бізнес платить податки з прибутку. Насправді, ми платимо їх задовго до того, як бачимо цей прибуток. Ми — безвідсоткові кредитори держави, і ось як це працює.
1. Зарплата: віддай половину сьогодні, а заробиш — колись
Уявіть: настав день зарплати. Ви хочете, щоб ваш співробітник отримав на картку 40 000 грн «чистими».
Що це означає на практиці?
Щоб людина побачила 40 тис. грн після податків, потрібно нарахувати близько 49 683 грн «брутто».
Із цієї суми держава відразу забере:
7 578 грн (18%) — податок на доходи фізичних осіб (ПДФО),
2 105 грн (5%) — військовий збір.
Далі, вже зверху, ви як роботодавець сплачуєте ще:
10 931 грн (22%) — єдиний соціальний внесок (ЄСВ).
Отже, щоб працівник отримав 40 тисяч, для вас реальна вартість цієї людини становить майже 60 600 грн. Працівник тримає на руках 40 тис., а понад 20 тис. держава забирає «тут і зараз».
І все це ви платите авансом, незалежно від того, чи клієнт уже розрахувався за вашу роботу. У реальності бізнес щомісяця кредитує державу власними обіговими коштами. Якщо у штаті 20 таких людей, це вже понад 400 тисяч гривень щомісяця, вилучених із вашої каси ще до того, як ви самі отримали гроші від замовників.
Це головна несправедливість системи: держава завжди забирає своє наперед і без ризику, а бізнес змушений виживати з касовими розривами, неплатежами і боргами.
2. Митниця: заплати за товар, якого ще не продав
Коли ми веземо імпортний товар, ми платимо мито та ПДВ на кордоні. «Живими» грошима. Контейнер ще навіть не доїхав до складу, ви ще не продали жодної одиниці товару, а держава вже отримала свою частку.
А потім починається гра «заблокуй накладну». Спеціальний алгоритм може визнати вашу операцію «ризиковою» і заблокувати реєстрацію податкової накладної. Це означає, що ви не можете повернути собі той ПДВ, який вже сплатили на митниці. Ваші гроші «зависають» на невизначений термін. Ваша ціна на товар стає вищою, ніж у конкурента, якому пощастило більше. Це як грати в рулетку, де виграє завжди казино.
3. Щоденні витрати, які з'їдають кисень
До цих системних авансів додайте реалії 2025 року. Оренда складів та офісів зросла на 30%. Пальне для транспорту постійно дорожчає, що збільшує вартість логістики. Навіть доставка звичайною «Новою Поштою» стала суттєвою статтею витрат.
Кожен цей пункт — це мінус з вашої маржі. І коли вона стає нульовою або від'ємною, держава не приходить з допомогою. Вона приходить з перевіркою.
«Стеля 80 тисяч» — жест для бідних чи комфорт для своїх?
На тлі всього цього з'являється ініціатива Данило Гетманцев — обмежити зарплати чиновників «стелею» у 80 000 гривень. Це подається як акт соціальної справедливості. Але давайте просто порахуємо.
1. Ціна одного чиновника проти ціни реальної економіки
Середня зарплата в Україні — близько 26 000 гривень. «Стеля» для чиновника — втричі вища.
Мінімальна зарплата — 8 000 гривень. Це вдесятеро менше за «стелю».
Прожитковий мінімум — близько 3 000 гривень. Це вартість одного походу в супермаркет на тиждень для невеликої сім'ї або один повний бак бензину.
Реальність бізнесу: щоб наш ключовий інженер отримував 40 000 грн «чистими», ми, як компанія, витрачаємо на нього 720 000 гривень на рік. І це для нас — величезна інвестиція та відповідальність. А для чиновника зарплата 80 000 грн на місяць (1440 000 грн на рік) — це просто «обмеження».
Ця ініціатива — не про економію. Це спроба випустити пар, заспокоїти суспільство, але при цьому не зачепити реальні інтереси системи. Адже будь-який ліміт на оклад легко компенсується преміями, надбавками, «матеріальною допомогою» та виведенням посад у «винятки».
Що робити насправді: інструкція з виживання для держави
Ми не просимо нас жаліти чи давати пільги. Ми просимо прозорих і стабільних правил гри, які дозволять економіці дихати.
Жодних «рахунків із минулого». Якщо митниця вважає, що код товару має бути іншим — чудово. Видайте офіційне попереднє рішення, і з наступного дня ми будемо оформлювати товар по-новому. Карати за минулі п'ять років, якщо не доведено умисного шахрайства, — це державний рекет, який вбиває будь-яке бажання працювати легально.
Штрафи мають бути адекватними. 300% штрафу за спір щодо класифікації — це не правосуддя, а спосіб наповнення бюджету за рахунок знищення бізнесу.
Припиніть вимагати податки авансом. Система, де ПДВ при імпорті можна сплатити після продажу товару, а не до, дасть економіці мільярди гривень обігових коштів.
Зробіть «критичний» статус прозорим. Замість ручного керування — чітка бальна шкала і зрозумілі терміни.
Скоротіть апарат на 80%. Менше чиновників — менше перевірок, менше корупції, менше витрат бюджету. Переведіть 90% взаємодії з державою в «цифру».
Зарплати чиновникам — за формулою. Прив'яжіть «стелю» до медіанної (не середньої) зарплати по країні. Хочеш заробляти більше — підписуй публічний контракт з чіткими KPI і звітуй про результати.
Замість висновків
За кожним «донарахуванням» на мільйони стоять не абстрактні цифри. Стоять люди, які можуть втратити роботу. Стоять лікарні, які не отримають вчасно обладнання. Стоїть армія, якій потрібні стабільні поставки.
Коли держава виставляє бізнесу рахунки за минуле, вона краде у самої себе майбутнє. Вона вбиває довіру, інвестиції та, зрештою, власну податкову базу.
Ми платимо податки наперед. Ми ще досі готові працювати в цій країні. Але ми не можемо будувати країну, де правила гри — це засідка, а держава поводиться не як партнер, а як каральний орган з планом по штрафах. Припиніть робити бізнес «винним за замовчуванням», і ми зробимо решту. Бо країна, яка воює, не може дозволити собі розкіш — стріляти по власній економіці.
Дістало!
