Вересень 2014 р. На одній з ділянок фронту в АТО російські спецслужби силяться зірвати перемир’я між Україною і терористами ДиРи. Для цього російський агент уведений в один з українських батальйонів – аби здійснювати провокації під маркою українського вояка, провокувати українських військових і нацьковувати на «укропів» місцеве населення. Аби дії терористів ДиРи виглядали як захист мирного населення від карателів. На фронт прибуває група військової контррозвідки на чолі з капітаном Саєнко, позивний «Бандерас». На позиціях ситуація складна – поруч стоять десантники і колишні «Беркути», які одне одного ненавидять. До того ж в «Бандераса» – особиста трагедія, його дружина не розуміє сенсу АТО і була проти його уходу на фронт. «Бандерас» сам – з Донеччини і як раз з тих місць де відбуваються події…
Говорю зразу – я цілковито розумію претензії ветеранів АТОвців до фільму. Так, не існувало ніколи ніякого «генерального штабу АТО», це прокол авторів. Так, нереально уявити собі у вересні 2014 р. в зоні ведення вогню особовий склад в наметах. Так, українські солдати виглядають ситими і гарними – у вересні 2014 р., коли сепари нахабно віджимали один населений пункт за другим, українські вояки виглядали ущент не так.
Так, фільм – красива казка. У якій, як у кожній казці чітко акцентовані «погані» і «гарні», їхні і наші. Так, більшості з показаного у фільмі в реальності можливо не було і бути не могло.
Але. Розповім про дві ситуації.
Маю зізнатися, після першого перегляду мені не сподобалися «Кіборги». Загальне моє враження було – ну так, антураж правильний (у нас теж десь так все й було), герої яскраві, фільм тримає в напрузі… Але от чогось йому сильно бракувало. Зайшли «Кіборги» мені разу з третього – і вже тоді я не міг відірватися. Я збагнув, що «Кіборги» не схожі взагалі ні на що. Що Сеїтаблаєв зняв абсолютно унікальний фільм – жорсткий, правдивий, емоційний. Так само важко мені заходили «Взвод» Стоуна та «Апокаліпсис сьогодні» Скорсезе. В цьому – перевага «Кіборгів», але в цому ж і їхня проблема. Це фільм для тих хто пережив, хто був дотичний і для тих хоче розібратися у війні. Це фільм елітарний, НЕ такий аби подивитися увечері між вечерею і сном.
А потрібне нам саме ігрове кіно. Фільми-казки. Такі, які будуть доступні широким масам. Ми вже маємо маразм, коли батьки, які хочуть показати дітям у кіно козаків, показують їм або польський «Вонем і мечем» або російського «Тараса Бульбу» - бо вітчизняного «козацького вестерна» у нас нема. Ми його не знімаємо (до речі, виходить скоро «Чорний козак» - треба подивитися піти). Бракувало ще аби АТО наші діти сприймали через стрічки зняті в РФ – а там як раз на знімають і деталями на користь сюжету пожертвують не замислюючись.
Ситуація друга. Після перебування в АТО, я взявся писати книжку про власний досвід… І дуже швидко прийшов до сумного висновку. Про АТО, як воно було, писати можна лише у форматі мемуарів. Якщо ж ти берешся писати про АТО художній твір – треба домислювати, і вкладати в долю одного героя пригоди, що їх пережив цілий взвод. Інакше – не куплять і не читатимуть. Бо вибачте, з одного боку тільки в кіно розвідники безстрашно лізуть в тил до ворога – реально вони або відправляють безпілотник, або обирають добувати інфу опитуючи місцевих та полоених. Якщо боєць має вибір між здійснити подвиг і зберегти здоров’я – він береже здоров’я. Звісно трапляються відчайдушні особи, яким море по коліно (особливо в добробатах), але зазвичай про них кажуть «лети мужик, на тебе там чекають». Подобається комусь це чи ні, але війна це важка, морудна і часто небезпечна, але – робота.
Красиву сагу про наших героїв, на жаль не збереш з досвіду одної людини, хай навіть і вельми героїчної. Так чи не так, але ми теж живемо в парадигмі Голівуду, з його екшеном, гостросюжетними бойовиками, пригодницькими стрічками і подібним. Я точно знаю – коли відкриються операції на Донбасі українських розвідників і контррозвідників (військової контррозвідки, СБУ), ми здобудемо масу захоплюючих сюжетів. Але, життя завжди лишається достатньо банальним. Тому гострі сюжети доводиться вигадувати і додумувати, ще – стискати в одну новелу події, що відбувалися роками та з багатьма людьми. Голлівудські «Падіння Чорного яструба» і «Ціль номер один» по факту теж – казки за мотивами реальних подій. Вибачте – закони жанру от такі.
Але Заза Буадзе (так, «Позивний «Бандерас» зняв режисер «Червоного») із задачею впорався шикарно. Фільм захоплює з перших хвилин і не відпускає до останніх кадрів. Герої – живі і виразні. Наші – не ідеальні, але цілковито позитивні. Яскраво показані вороги – двометрове бородате вайло і демонічного вигляду полковник – ФСБшник. Істинні росіяни! Сильне протистояння між вчорашніми друзями – ДНРівцем і українським офіцером. Взагалі – між українськими вояками і місцевими мешканцями, які симпатизують терористам ДиРи. Автори жорстко пройшлися по «Рускаму міру» і його прибічникам. Плюс – у фільмі творці залишили заділ на майбутнє продовження.
Так що «Бандерас» ще явно повернеться. Далі буде!
