Весь час російсько-української війни, я думаю про те, чи була б вона можлива, якби світ покарав росію та срср за її злочини. А ще про те, якими б ми зросли, оці усі наші втрачені покоління, як би ми знали справжню історію України та усі здійснені комуністами злочини. А ще… Та багато думаю. Бо насправді, сьогодення, це не вивчені уроки минулого.
Чомусь ніхто не згадує про те, що після розпаду срср та оголошення декларації про державний суверенітет російської федерації – від чого не відомо, але то таке, росія оголосила себе правонаступницею срср. Усім світом зголосилися, що це так, й не ставили питань та забули про минуле. Минуле ось, наздоганяє. Й з такою швидкістю, що я не здивуюсь, що наступний рік принесе «шахеди» й на територію Європи.
Мирні перемовини, це, звісно гарна річ, але не з гвалтивніком, який вже ввійшов у кураж, й відчуває себе богом від безкарності й вседозволеності. Безкарність, ось що весь час штовхає росію вперед.
Цікаво, чи згадають у світі, що 30 листопада 1939 року Радянський Союз скинув на Гельсінкі касетні бомби, вбивши та поранивши сотні мирних громадян? Навряд чи. Бо це не дуже приємні спогади. Бо за ними стоїть безкарність росії та абсолютна світова безпомічність.
Щодо радянських громадян та сучасних росіян, то інформація про бомбардування Гельсінкі взагалі для них «іпсо» чи «фейк», бо історію своєї країни вони не знають та не бажають знати те, що порушує їх світогляд про «росія усіх захищає».
Нам весь час казали про те, що гітлерівська Німеччина це було єдине зло на землі, приховуючи ті злочини, які на той час вторив ще один тиран – Сталін.
Я ось про «хлібні бомби молотова» дізналася не зі шкільних уроків, а під час вивчення світової історії вже в часи Незалежності України. Саме тому я назвала таких як я, тих, хто навчався у радянських навчальних закладах, «втрачене покоління», бо нам викладали ту історію, яка була потрібна червоній тиранії, щоб приховати свої злочини та побудувати симулякр з альтернативною реальністю.
А вивчення історії, перегляд найдрібніших її файлів, могли б допомогти світу зрозуміти, що насправді відбувається зараз з нами та те, що буде відбуватися з ними.
Я вже писала, що усе, що відбувалося з початку війни з 2014 року, це не нове, не новий сценарій, а просто осучаснені події часів срср, від пропаганди до створювання симулякрів з альтернативною реальністю.
Пригадаємо?
Молотов відкрито та цинічно назвав ці бомбардування «гуманітарною допомогою голодуючому населенню Фінляндії». Знайомо? Так, ми це вже чули, але не у 1939 році, а зараз у 2024.
Як було покарано срср? Виключено з Ліги націй. Смішно, як на мене. Світова громадськість була обурена та стурбована… Знайомо? Так, знайомо. Це не покараний злочин. Саме тому, через 85 років усе повторюється. Від бомбардувань до занепокоєності.
Йдемо далі. Радянський Союз напав на Фінляндію, намагаючись посунути кордон від Ленінграда та створити у країні маріонетковий прорадянський уряд, щось на кшталт «новоросії».
Як там казали у 2014-му «росія не порушує кордони України, вона просто трошки їх посуває»? Бо це радянський наратив, це само той симулякр, який срср використовувала завжди, порушуючи чиїсь кордони.
Радянські воєначальники планували завершити війну за 20 днів і провести марш Победи у Гельсінкі, зробивши подарунок на день народження Сталіну 21 грудня. О, це ж «Київ за три дня». Бачите, як все збігається. «Шапками закидаємо, брову піднімемо й Україна впаде»… Те ж саме планували у себе у голові російські полководці й відносно України.
Ще б пак. Роки пропаганди, утворені симулякри, вбиті у голови цілим поколінням радянські наративи про братерство та дружбу, меншого брата, «українці будуть зустрічати нас квітами».
Коли нарком закордонних справ срср Молотов виправдовувався у розмові з послом США щодо бомбардування Фінляндії він заперечував факт, нанесення бомбових ударів по цивільних об’єктах, за його словами, радянські ВПС уражали виключно військові аеродроми. Знайомо? Нам вже так, а світ досі робить здивований погляд.
За свої злочини срср не був покараний. Ні за злочини щодо своїх співгромадян. Ні за злочини щодо інших держав.
Сталінський режим мав сидіти поруч з гітлерівським, а потім його мав змінити ще й брежнівський, який мав відповісти за Афганську війну.
Й цей приклад з історії, він не одинокий. Навіть «м’ясні штурми», які зараз проводить росія, штурмуючи наші позиції, це теж з часів срср.
Якщо військові баталії далекі від очей споживача, то буденне життя можна дослідити.
Що робив срср? Страх, нагнітання «вороги усюди», виховання молоді у мілітарі-пропаганді, постійне утворення симулякрів та підміна реальності. Пропаганда це страшна зброя. Це те, що зараз робить росія не тільки у своїй країні, а й на окупованих територіях.
Усе, що я бачила на окупованих територіях, це калька з життя срср. Я постійно пишу про це, й шкода, що це досі не є дослідженням істориків та психіатрів.
Мілітаризація молоді йде шаленими темпами. Не тільки на росії, а й на окупованих територіях. Діти радіють військовій формі й належності до зграї. Страх бути поза зграєю. Страх й бажання влади, безмежне бажання влади над людиною.
Те, що відбувається на росії, це вже давно хвороба суспільства, яка невиліковна й призведе до знищення цього суспільства. Однак, цю хворобу росія принесла й на окуповані території. Доноси, вбивства, деградація людини… Про це вже можна писати наукові роботи.
Але, коли я дивлюся на цю війну, я завжди згадую історію й мене не покидає відчуття, що це вже все було. Можливо, хоч за ці злочини росію очікує більш дієве покарання, ніж стурбованість світу.
