Мої читачі зі стажем пам'ятають, що я писав про Лукашенку. Аляксандр Лукашенка — це дуже хитрий, досвідчений та цинічний політик. В нього немає ідеалів, в нього є лише інтереси (головно фінансові). І він добре знає, що на Заході для Білорусі в історичній перспективі краще — там заможніше та безпечніше.
Також я писав, що Лукашенка має добрий нюх. І коли обамівські санкції стискали зашморг на шиї Московіі, то Лукашенка вичікував. Якби він побачив, що Владімір Путін опинився в ситуації, коли йому вже геть не до сусідів з колишнього СРСР, і йому треба думати лише про те, аби зберегти свою владу і свою країну від розпаду — тобто коли б Путін критично ослаб через санкції — то відразу Лукашенка розпочав би різкий дрейф на Захід. І такий рух вже починався — різко інтенсифікувались контакти Лукашенки з Державним департаментом США, Евросоюзом, навіть з МВФ, проти Білорусі почали частково скасовувати санкції, тощо.
Але потім прийшов Дональд Трамп.
Санкційний тиск на Московію повністю послабився. Мало того, останні рішення Трампа про вихід військ зі Сирії, відставка Маттіса, заява Трампа в Іраці про те, що США більше не хочуть бути світовим жандармом, атаки на НАТО й ЕС — все це стало сигналом для Путіна "тобі розв'язали руки і є вікно можливостей". Тому сьогодні Лукашенка не має шансу не бути з'їденим Московією, він знає, що його ніхто не захистить.
Щодо України. Відразу уточнюю — США (і насамперед Конґрес) є другом, союзником і стратегічним партнером України; а Трамп — ні; це різні речі).
Це вікно можливостей для Путіна й спричинило його дії у Керченській протоці. А тепер він чекає на результати березневих виборів президента України.
Тому я пишу, що 2019 рік буде історичним та визначальним. Якщо сили московського реваншу переможуть, то дехто це сприйматиме в Україні як "перепочинок". Але це не так. Цей "перепочинок" може бути дуже короткочасним в історичній перспективі. Далі ймовірною є повна втрата державності на зразок Білорусі (з великою війною чи без неї).
Якщо ж евро-атланстисти збережуть владу у березні, то в короткочасній перспективі буде важче, але тоді вдасться зберегти незалежність і державність у довготривалій перспективі (з війною чи без неї).
Далі. Другий фронт нашого історичного 2019 року — це фронт проти Трампа. Як ви бачите, це взаємопов'язано і з нашими подіями між Україною та Московією.
Тому — що швидше негативний фактор Трампа буде нейтралізовано (в ідеалі — усуненням з офісу), то позитивнішим буде мій прогноз для України на найближчі роки.
Саме тому я багато писатиму про "зворотній відлік Трампа" у наступному році.
Головне перемогти у березні. Я — оптиміст.
