Частина 1. Війна, це такий період, де перемагає той, хто діє більш результативно. На війні, практично все що дає результат та перевагу, робиться не за правилами миру, а за правилами війни. Фактично просто "не за правилами". Бо правила та установи мирного часу не працюють і не встигають. Хто зумів гнучкіше перебувати систему на військовий лад, той має перевагу.
Практично все що робиться ефективніше ніж "зазвичай" (читайте - в умовах миру) робиться не по правилам.
Бо нІколи і на жаль нІкому переробляти або адаптувати правила під ситуації. Вертоліт збитий стугною, то не по правилам. Тисячі мавіків в повітрі, то теж не по правилам. Дрони камікадзе сотнями палять техніку, то теж не по правилам. Застосування зброї дуже часто не по правилам. Навіть настріл стволів гармат та інтенсивність використання техніки, теж по правилам. Ви собі не уявляєте, скільки правил та всяких інструкцій порушує пілот та інженер споряджаючи боєприпаси на fpv. Війна взагалі, ведеться за іншими ніж зазвичай правилами.
Те ж саме стосується і бойової підготовки та навчання особового складу. Те ж саме стосується відновлення боєздатності підрозділів. Можна робити ефективно і з гарним результатом, а можна тільки за правилами. Робити за правилами дуже зручно. Бо самі по собі правила писалися за інших обставин. По правилам підготовка військовослужбовця який прийшов на службу, це процес на кілька місяців. При чому за замовчуванням, вважається, що це мотивований рекрут, який хоче вчитися та буде займатися додатково самоосвітою. І люди, які це робили багато так багато років, вони і досі продовжують робити так же. Від лейтенантів до генералів. Бо це не потребує напруження.
Правила трошки змінили, але в частині яка вигідна воюючій державі. В термінах. Це об'єктивно треба робити, бо часу не вистачає на розкачку. Це по ідеї несе нове навантаження. Бо треба ту ж кількість мегабайт інформації вкласти в непідготовлені голови за строк втричі коротший. І тут треба зламати себе і починати впахувати над цим питанням. Треба оптимізувати програму і викидати всю "воду". Щоб зрозуміти де вода де не вода, треба самому побігати в якості піхотинця і так би мовити "хлєбнути в повній мірі". Вижити, проаналізувати, систематизувати, переварити і зробити ці навички зручними для передачі іншим за стислий термін. Так роблять ті, хто орієнтований на результат. Але є люди які орієнтовані на процес і на правила.
І тут починається їх зірковий час. Бо так не можна, так не по правилам, а оце взагалі вони "повинні знати" і "повинні вміти". Оце "повинні вміти та знати" дуже зручне для тих хто не хоче робити більше ніж вимагають правила. Правила мирного часу. Які можна трактувати на свою користь. Це комфортно. Але в реальності всі ці "повинні" це розбиті за кілька днів стрілецькі батальйони які просто переставали існувати або масово покидали позиції оголюючи фланги сусідам. Бо їх використовували маючи надію, що вони вміють та знають. А вони тільки "повинні були". Але не знали і не вміли.
Ті хто пережив пекло перших місяців навали, хто пройшов важкі позиційні бої з переважаючим в усьому ворогом, та бої в забудові, ніколи не зможуть робити "по правилам" за рахунок ефективності. Ті хто втрачав людей через ненавченість, ніколи не будуть навчати "по правилам" за рахунок ефективності. Це деформація свідомості.
Але це єдине що ми можемо протиставити ворогу. Якого більше. В якого більше чавуна та стволів. А нам треба це зробити. Бо питання про наше виживання. Або перемога, або смерть. Ця війна показала що це не просто слова.
Дуже просто і приємно робити все за правилами. Чесно. Це настільки офігєнно, коли ти робиш і ні з ким не конфліктуєш, ні з ким не сваришся, ніде не нарягаєшься. Не викручуєш собі мізки тим, як за місяць або взагалі за два тижні зробити те на що раніше давалося три місяці.
Частина 2
Але правила не працюють. В нас збільшилася кількість війська в рази. В нас збільшилась бойова компонента. Всі полігони та навчальні центри забиті і на всі полігони черги. А ще розміщення людей, яке неможливо компактно через загрозу ракетних ударів. І терміни. І якість мобрезерву. І не для того мама квіточку ростила.
І сама велика, дурня то вважати що вони "повинні знати" та вони "повинні вміти". В нас просте правило. Якщо людина прийшла до нас і не саботує, не відмовляється і відповідально підходить до самого факту служби, вона виконала своє "повинна" і "зобов'язана". Далі ми їй винні. Ми повинні навчити, ми повинні дати знання та навички, ми повинні зробити так, щоб вона знищила ворогів, виконала задачу і живою повернулась додому. Це вже наші перед нею обов’язки. По іншому не працює. Не буде більше мотивованих контрактників, не буде більше ОР1. Не буде більше черг в ТЦК та тисяч добровольців. Будуть тільки люди, яких призвали і які зовсім не горять бажанням воювати. Частіше за все тому, що інформаційно їх вже прокачали на поразку. І кожному з них треба дати знання, навички і впевненість. І від результату якого ми з ними досягнемо, буде залежать в подальшому все. І втрати підрозділу і задачі які будуть виконані або не виконані. І це теж проблема.
Бо за правилами у нас ніхто ні за що не відповідає. ТЦК не відповідає за те що буде далі з людиною. Персональщики роблять розподіл і не дуже заморачуються реальною спроможністю центрів. Підготовка не відповідає за те, як практично можна зробити те що вони центрам напланували. Навчальні центра не відповідають за те як людина буде воювати. Командири об'єктивно отримують те що їм дають.
І терміни. І мотивація людей. І кількість. І правила. Які так полюбляють люди процесу. За правилами все просто. Наприклад можна не шукати стрільбища та полігони поближче до ППД, а їздити на полігон за 60 км. Там все безпечно і правильно. Інфраструктура розбита, тому треба їздити. Дві години туди, дві години назад. І вже обід. Треба годувати людей і після обіду інші заняття в іншій локації. Що робить "правильний" військовий? Він оптимізує процес. Роздав набої, набили магазини, вистроїли в шеренгу, чергами вивалили по магазину «від бедра», всі молодці, вправу виконано. Коли робиш зауваження таким «метрам», що люди не влучають і не вміють стріляти прицільно, вони зазвичай відповідають, що потім самі навчаться. І взагалі, чого доїбалися, програму ж виконано. Але тут проблема. Потім може не бути. Не у всіх є потім вже після першого стрілкового бою.
Для того щоб навчити людину перед тим як відправити її на війну, перед усім треба розуміти що людина яка не має базових знань та навичок, засвоює все що їй дають. І потім крок за кроком, від простого до складного, накачувати людину знаннями та навичками. Даючи їй відпочинок коли її плавить від об’єму інформації. І це теж надважливо. Не відбарабанити програму, а донести і перевірити як її засвоїли.
Коли люди приходять з ТЦК, вони не мають навичок поводження зі зброєю. Для того щоб їх контролювати на рубежі потрібна вдвічі більша кількість інструкторів. Банально щоб не постріляли один в одного по необережності.
Коли люди приходять з бойових підрозділів, в них є навички поводження зі зброєю, але в них в більшості "помилка вижившого". Мало базових знань, але дохуїща самомнєніє. Поки вони починають розуміти, що інструктор "діло каже" на "норм вчить", це теж потребує уваги і збільшує нагрузку на інструкторів.
А ще розосередженість через загрозу ударів. Ні, не можна навчальний центр відтягнути в глибокий тил. 1. Там вже є навчальні центра або батальйони. 2. Відновлення боєздатності підрозділів частіше за все проходить коли частина бригади стоїть на спокійному напрямку, а частина тут же вчиться.
І все це робиться надзусиллями через брак людей та часу. Через брак матбази. Через брак полігонів.
І все це з радістю намагаються закопати люди які все хочуть "по правилам". По правилам мирного часу. Бо шукати надоліки та розповідати чому тут не можна і тут не правильно, набагато легше ніж знайти спосіб у який з цими всіма вводними дати результат.
Частина 3.
А саме страшне, коли люди які пристосувалися жити по правилам, намагаються зламати тих, хто робить ефективно але виходить за шаблонні рамки. При чому ці люди не будуть воювати. Вони завжди знайдуть у який спосіб застосувати свою правильність в безпечному місці. А ще вони навчилися захищати свої "правила". І вони вже не бояться, бо вони все роблять так, аби не було відповідальності. аби не примати рішення. Бо правила то є залізобетонна відмазка. Не можна, не положено, нема відповідальності, ініціатива не потрібна. Всі в стойло.
Війни виграються піхотою, а не правилами мирного часу. Воюють і мають успіх на полі бою навчані піхотинці. Навчані відповідально та добре, а не за формальними правилами.
І якщо ми не зробимо вибір в найкоротший час що саме нам потрібно - правила або ефективність, то нічого не вийде. Бо це на жаль під час війни не працює. Люди які впахують на межі і за межою, ще повинні боротися з бюрократами та знавцями "правил". Це забирає сили. І це не вигідно. Бо всі хто по правилам, у вищих кабінетах завжди праві. А ті хто в полі "своєвольнічають" завжи повинні виправдовуватися
А ненавчані люди гинуть. Назавжди. Війна не дає другого шансу. Не будемо вчити гарно - не буде ким воювати.
