Є невеличкий базарчик біля супермаркету, на якому жіночки продають овочі, консервацію, зелень і т. п. Я там постійний покупець. І щоразу чую від них питання: "Коли все це закінчиться?" І щоразу відждартовуюся: коли картоплю викопаємо.
Ми маємо бути оптимістами, але у той самий час мусимо бути реалістами: це все не на місяць, не на два. Ворог має силу. Не так військову, як фінансову та пропагандивну. Він роками накопичував нафтогазову виручку. Роками накачував населення рашистською пропагандою.
Економіка дуже інерційна. Санкції, навіть ті, що їх введено негайно, діють у перспективі. Зараз там довикористовують старі запаси, яких вистачить на пару місяців. Зараз туди ще йдуть товари за старими контрактами. Експерти прогнозують початок злиднів для пересічного росіянина за півтора-два місяці. Тоді почне працювати "холодильник", який сильно знизить ура-патріотизм.
Те саме з економікою. Санкції починають діяти не одразу. Їх приймають з певнім відтермінуванням. Не тому, що люблять Кремль, а тому що треба підготувати власну економіку до відмови від російського вугілля, нафти газу. Це як Литва, Латвія, Естонія - побували термінали для прийому американського зрідненого газу - лише потім відмовилися від російського. Це як Україна - тихенько добудувала у 2016 році газогін, який поєднав нашу ГТС зв словацькою для реверсу газу - лише потім відмовилися від російського.
Тож боротьби ще буде. І буде вона впертою. І сподіватися нам лише на себе і передусім на себе. Бо Москва має в Європі ще й "друзів", яким по... її фашизм. Головне - ліс, нікель, вугілля, газ, нафта, мідь, боксити, титан та інша дешева сировина.
Тож будьмо реалістами. Але й оптимістами теж. Налаштовуємося на тривалу боротьбу, допомагаємо армії, добробатам та волонтерам. Працюємо кожен на своєму місці. Воювати є кому. Але хтось має армію годувати, одягати, вчити дітей, лікувати людей.
Пам'ятаємо: перемога буде за нами. Але для цього потрібні три речі: "АРМІЯ. МОВА. ВІРА".
Вони на хліб не мажуться. Вони в серце вкладаються.
