Редакційна стаття берлінської газети Tageszeitung (TAZ). (Вона досить велика, я вибрав декілька суттевих абзаців).
.....У квітні 2019 року громадяни України обрали нового президента – Володимира Зеленського. Комік та телепродюсер без політичного досвіду переконливо переміг діючого на той момент президента Петра Порошенка, а влітку його партія «Слуга народу» завоювала абсолютну більшість в українському парламенті.
Президент Зеленський видає себе за «близького до народу» президента, й тому теми, яких торкаються інтелектуали та митці, здаються йому ледь-ледь зрозумілими або несерйозними. Про деякі із них він взагалі чує вперше. Він не може спілкуватися з ними й суть негативного ставлення переважної частини українських інтелектуалів до президента можна змалювати приказкою: «Ніби бугай перед горою» (німецький еквівалент приказки: «Мов баран на нові ворота»)
Й справді, Зеленський стоїть перед горою подій, людей та ситуацій, які українське суспільство пережило або переживає, й які інтелектуали вже багато разів коментували. Але в випадку з президентом, складається враження, що він чує про це чи бачить це все вперше....
...Дуже показовим є те, що цим вибором нового президента суспільство продемонструвало споживацьку поведінку. Зрозуміло, що споживачі мають більшість і, звичайно, їхні інтереси спрямовані на стабільну заробітну платню, регулярні відпустки, низькі ціни на електрику та опалення й таке інше.
Споживачам не потрібні бої, не потрібне опрацювання індивідуальних чи колективних травм, вони не бажають відповідати на соціальні виклики, перейматися суспільними проблемами, і майбутніми також. Вони не хочуть підпускати нічого подібного до своєї зони комфорту...
.... Нинішній президент України є людиною з іншим соціокультурним кодом. В нього нема майже нічого спільного з культурними засадами європейських політиків.
В той час, як багато європейських політиків принаймні роблять вигляд, що розділяють культурні погляди інтелектуалів та митців у своїх країнах і можуть слідкувати за дебатами про соціальні та культурні цінності, український президент не має про те жодної уяви. Його орієнтирами є російські комедії. Чи чув він бодай один раз про українських дисидентів на кшталт Івана та Надії Світличних? Це – цілком інший вид комунікації та мови.
.... Мова президента, його манера спілкування для більшості українських інтелектуалів є неможливою для сприйняття. Це – мовне та інтелектуальне зґвалтування.
....Інтелектуали та митці відчувають провину через те, що це так сталося. Вони гніваються на себе та на інших, вони відчувають сором за свою країну – й, перш за все, за самих себе.
