Зовсім не виключено, що найближча команда президента, воєнно-політичних радників переконувала в необхідності управління війною з єдиного центру. На Банковій.
На той час всі інструменти управління війною: зброя, фінанси, переговори, контакти із західними політиками й воєнними, фінансові потоки й ще сотні важливих і вкрай необхідних армії позицій – повністю контролювалися Офісом Президента. Або Міністерством оборони, як його своєрідною філією.
Президент був переконаний, що російські збройні сили втратили наступальний потенціал і не здатні будуть витримати контрударів ЗСУ, вишколених в НАТО із кращим озброєнням. Це була помилка. Людей, які надто стрімко стали політиками волею випадку, вмонтованими у континентальну війну з ядерною державою і «матьорим» російським авантюристом.
Третій невдалий хід, який вже неможливо виправити – повне зосередження стратегії управління війни в політичному Офісі президента. Людьми, які одночасно стали своєрідними воєначальниками й використовують Ставку верховного головнокомандувача для просування власних, часто ризикованих, або й неправильних рішень.
Разом з тим вони, по суті, змонополізували зовнішньополітичну діяльність, сутньо усунувши МЗС від перетворення українського дипломатичного корпусу у воюючу проти Росії дипломатію. З використанням існуючих безпекових і інших механізмів політико-дипломатичної ізоляції Росії.
В цей політичний центр президента перетекли функції й можливості українського парламенту з монобільшістю. Натомість створенню єдиної антиросійської коаліції опору Путіну із природними союзниками-проукраїнською опозицією, партія президента вступила в змову з антиукраїнською ОПЗЖ з залишками регіоналів, не афішуючи таку співпрацю, але зберігаючи потенціал «консерв» для наступних політичних процесів. На стороні Кремля.
Ще гірше, що серйозно були видозмінені функції уряду. Натомість єдиній команді, яка бере на себе політичну відповідальність Програмою, яка затверджена парламентом, уряд перетворився на окремі фракції, які часто діють в розріз із викликами та загрозами.
Економіка, попри броварні заяви, без переважних інʼєкцій союзників, які й підтримують досить помірний ріст ВВП, не в змозі забезпечити навіть мінімальні потреби війни й внутрішнього розвитку. Через це більше сотні мільярдів гривень бюджетних витрат на закупівлю зброї та воєнного обладнання так і не були використані в цьому році, або були розподілені корупційними преміями між чиновниками й близькими до вищих політичних кіл.
Призначення главкомом генерала Сирського, несамостійного, без серйозного воєнного кабінету Генштабу дозволяло приймати будь-які політичні рішення і діяти, виходячи із креативу та своєрідної логіки, скоріше, людей цивільних, аніж воєнних.
Все це супроводжувалося інформаційною підтримкою неминучої перемоги, випуску виготовлення власних балістичних ракет, нових високотехнологічних і дальнобійних видів безпілотників, власних ОТРК, РСЗВ і САУ «Богдана». Одночасно президент скаржився, що з 10 бригад, підготовлених на фронт, лише 2 були озброєні союзниками.
