“Ти повинен зробити добро із зла, тому що його більше нема з чого робити"- казав герой бестселлера Роберта Пенна Уоррена “Усе королівське військо».
Трамп виглядає як зло, ходить як зло і крякає як зло. Але більшість американців вірить, що він принесе їм добро. Як і більшість українців, про що свідчить останнє опитування. Українцям більше нема у що вірити. Бо добра навколо не видно на сотні парсек.
Це в традиціях Голівуда: коли в боротьбі із злом “чесні хлопці” зазнають поразки, коли безсилими є закон, проповіді й мудрі ельфи, на арену війни з демонами виходять “погані хлопці” з великими кольтами і мінімумом рефлексій.
І іноді грань між “поганими хлопцями” які творять зло і тими, хто із злом борються — майже непомітна.
Хтось підрахував, що у знаменитому вестерні “Добрий, поганий, злий” добрий герой, зіграний Клінтом Іствудом, позбавив життя більше персонажів, ніж його антагоніст - найманий вбивця.
Якщо ти відриваєш голову за добро, то це нормально.
Понад вісім років тому, після першої перемоги Трампа я вже писав на цю тему. Фейсбук запопадливо нагадав мені про це. Хтось із френдів навіть запропонував не писати нових текстів, а публікувати старі — бо я вже про все написав.
Але я не виставив той старий текст на стрічку.
Бо тоді, в 2016 році був надто оптимістичним. Ще не було пандемії і великої війни, ще жевріла віра в мінські домовленості, в те, що найгірше - позаду, а Трамп був якимось глюком, який велика і мудра Америка скоро виправить.
“Трамп, - писав я 8 років тому,- візьме на себе всю моральную відповідальність за «нехристиянську» жорстокість до незаможних американців, мігрантів і кольорових, за нові в’язниці Гуантанамо, за зраду друзів Америки і угодовство з її ворогами. Він відтягне на себе все погане, і коли, років через 10 Америка повернеться до ери милосердя, його засудять і забудуть як страшний сон”.
...Не засудили, не забули. Страшний сон триває. Ера милосердя відміняється. Нікудишнім я виявився провидцем...
Той, “молодий” Трамп не налякав путіна американською термоядерною бомбою, як я думав. Він його заохотив. А цивілізований світ був наляканий. Настільки, що склав лапки перед новим чинителем світового порядку..
Хоча, справа, власне кажучи, не в Трампі. Справа - в тренді.
За 8 років потреба в “трампах” у світі зросла. Число претендентів на звання “найпоганішого хлопця планети” прогресуюче збільшується. Вони стали нахабніші. Влада їхня посилилася. І навіть ті, хто раніше був поставлений в рамки суспільної моралі, поганішають на очах.
Народам світу це до вподоби. Вони обирають “поганих хлопців” з надією, що ті “поставлять на місце” мігрантів, набридливих ліваків, гендерів і ЛБГТ, звільнять світ від Грети Тунберг, “кольорових революцій”, війн, які відгукуються проблемами в бізнесі, транснаціональній торгівлі, туризмі - усьому, що заважає комфортному життю.
І їм не так важливо, що війна може закінчитися перемогою зла над добром, рабством і смертю цілих народів -головне, щоб припинилися всі ці незручності.
Схоже, що повернення романтичного архаїзму, де порядок встановлюється брутальними, аморальними методами, має попит.
Українці так довго йшли до демократії! А коли прийшли, побачили, що вона зів’яла й уже засихає на корню. І сенс приєднуватися до спільноти європейських демократій такий самий, як для Фаріон і Забужко вступати до компартії в переддень її розгону.
Прощавайте права людини, гуманізм і віротерпимість, толерастія і ліберастія. Треба призвичаюватися до життя в новій парадигмі, з новою релігією, з надією на нову панацею.
Мене здивувало; скільки прихильників Трампа виявилося серед моїх френдів! Вони розправили плечі, кожному кортить приєднатися до “great agan”.
Невже це - саме ті «люди майбутнього», про яких писав Елвін Тоффлер, і які почуватимуться в новому середньовіччі, як риба у воді?
Може, середьовіччя не таке вже й страшне? Головне — знайти міцний дах із своїх “поганих хлопців”.
Я виріс на околиці Києва, в районі, який в усіх міліцейських звітах вважався бандитським. Але з раннього дитинства спокійно ходив по його вуличках, бо знав: знайомі хлопці з ножичками в кишенях швидко виб’ють “дурь» з голови чужинця, який спробує мене зачепити.
Я пам’ятаю хуліганів мого класу, за якими, як тоді казали “міліція плаче”, і старші брати яких сиділи по в’язницях. Але я пам’ятаю і те, я вони цілий тиждень щодня проводжали мене із школи додому, коли в мене стався конфлікт з одним кримінальником з числа колишніх випускників школи.
Ми так жили тоді — в радянському союзі.
Я пам’ятаю, як уже в часи незалежності побіжне знайомство з одним “авторитетом у законі” врятувало мене від каліцтва, а може й смерті.
Думаю, в кожного є що згадати про угоди з "поганими хлопцями".
Погані хлопці, для яких правда — в силі, це “нова надія”, коли демократія і верховенство права не можуть впоратися із цим шаленим світом.
Нам треба відвикати від старих звичок і виховувати в собі нові, бо -
1. Погані хлопці не грають за правилами. Вони вигадують свої, зручні для них правила, і змушують нас грати за ними. Так, принаймні, радив чинити путіну голова його адміністрації Антон Вайно у своїй книзі “Образ перемоги»”.
2. Погані хлопці не вміють рефлексувати, натомість мають швидку реакцію і звичку бити в морду першими.
3. Альтруїзм вони залишають лохам. За справедливість тобі мають заплатити, і горе тим, хто цього не усвідомив. Іноді ця плата — заплющити очі на їхні злочини.
4.Вони не прощають гріхів і помилок. Живуть за формулою — два ока за око, а в гіршому випадку — життя за око.
5. Погані хлопці живуть “по понятіям”. Де люди й країни поділені на авторитетів, пацанів, лохів і півнів. Авторитету треба підкорятися, з пацанами — домовлятися, лохів треба кидати, місце півнів — біля параші.
6. Демократія для “поганих хлопців”це коли обирають не тих, хто більше дасть, а тих, хто може страшніше покарати. Бо краще не мати, чого й не мав, ніж втратити те, що було твоїм..
7.“Погані хлопці” набирають “армію добра” з числа тих, хто ще вчора воював на боці зла, але там їм погано платили.
В історії хоч греблю гати з випадків, коли “поганих хлопців” закликали на війну зі злом. Починаючи з радикальних демократів античних Афін, які домовилися відкрити двері міста перській армії, аби перемогти осоружних афінських олігархів (про що прочитав у Лиддел Гарта),
- і до історичного факту наведеного істориком Роджером Осборном, про те, як Гінденбург разом з генералами вермахту та крупними бізнесменами Німеччини радилися, як запобігти величезній небезпеці - захопленню влади в країні ліваками. І ви добре знаєте, який вони знайшли вихід.
Причому цікаво, що на Заході є історики, які вважають, що іншого виходу в Гінденбурга не було.
А недавно читав сучасну фантастичну антиутопію про те, яка катастрофа очікувала б світ, якби свого часу не вбили лівачку Розу Люксембург...
Закликати “поганих хопців” це - як розпалити “зустрічний вогонь” на шляху степової пожежі. Іноді таке рятувало. Іноді ті, хто сподівався таким чином урятуватися, потрапляли між двох вогнів і згорали живцем...
У тім, боюся, сьогодні не має жодного сенсу намагатися когось застерегти. Епоха вже належить “поганим хлопцям”. Ініціатива за ними. Слабкодухих лібералів викинуто на узбіччя історії. Вчимося жити по-новому.
І вже на наступні вибори виходьмо під новими знаменами й з новими гаслами. Обираймо злого, мстивого, жорстокого й безсовісного, але рішучого. “Сучого сина”, але свого “сучого сина”. Який зуміє видобути добро із зла, бо нам більше нема з чого...
