Історичних аналогій у цій війні з російськими окупантами дуже багато.
Найбільше впадає в око майже буквальне співпадіння планів, методів та риторики фашистів 2 світової війни і рашистів сьогодення.
Гітлер і Путін, Ріббентроп-Лавров, Скабєєва-Геббельс і тд і тп.
Дивуватися нічому. Фашизм завжди повернений в минулі історичні подвиги і базується на ненависті до призначених на роль ворогів, які заважають відновленню колишньої величі.
Берлінському біснуватому заважали євреї, англосакси і комуністи. Московський фюрер не сильно змінив список - українці, англосакси і євреї.
Про це, а також про неминучу поразку московських неофашистів багато вже сказано.
Проте, мене набагато більше вражає історичне підгрунтя нашого опору Кремлю.
Підніміть масштаб, і ви побачите диво: як через 400 років конфліктів та протистоянь знову разом Україна, Польща й Литва.
Час показав, хто кому брат!
Цивілізація, заснована на принципах парламентського управління та виборності лідера знову проти московського «самодержавія і єдінорожія»!
Стефан Баторій проти Івана Грозного.
Цей історичний процес - не тільки про минуле.
Україна, Польща, Литва (а згодом і Білорусь) вже скоро стануть могутнім фактором європейської політики.
А Путін і його неофашистська імперія вже померли. І попри «недержаніє ракет» для Московщини «Послєдній парад наступаєт»
В буквальному сенсі.
Нам треба із зброєю в руках дочекатися офіційного некрологу.
