Після останього ракетного обстрілу, я все шукав слова аби сказати. Аби не впасти в банальність. Аби підбадьорити. Аби якось висловити все те, що кипить на душі.
Я шукав слова і не знайшов. Все що спадало на думку, було якесь не те. Проте, дещо я зрозумів. Час слів завершився остаточно. Починається час справ.
По бізнесу мені дуже гарно знайомий цей стан. Коли остаточно випаровується ейфорія від перших кроків нової справи. Коли не те що втомився говорити "все буде чудово, от скоро", а вже й сам цьому не віриш. Коли приходить усаідомлення, далі будуть піт розчарування і втома. Що робити в такі моменти?
Працювати. Зчепити зуби і працювати. Через неможу. Бо все що було до, не повинно бути марно. Бо от просто не можна складати руки. Не можна зневірюватися.
Входиш в цей стан і вкалуєш, вкалуєш... А потім бац - успіх. І ще один. І ще. Розумієш - було недаремно! Правильно зробив що не відступив.
Власне, раз таке вже було, коли наші пішли в наступ на Харківщині. Успіх запаморочив голову. Виникло відчуття скорого фіналу. Але ворог уходити не хоче. Ворог робить те що робив завжди, знущається з мирного населення і давить масою загнаних у стрій кріпаків. До цього - погода. Все розкисло. Багнюка. Який тут наступ?
Треба знову упертися і вкалувати. Кожен день. На перемогу. Ворог кидає свої організми в нові атаки - чудово. Значить вони будуть масово гинути. Значить біль від поразки для ворога буде ще більш болючим. Значить їхнє самогубство буде гарантоване.
Прийшов час справ. Україна б'ється. Солдат на фронті тримає позиції. Електрик та водоровідник в тилу лагодять мережі. Вчитель навчає наших дітей. Лікар надає допомогу. Нас обстрілюють - всіх. В Україні нема безпечних місць. Ми маємо захищатися від атак на землі, з неба і з моря. Ми маємо просто вистояти.
І коли вистоїмо, ми у рази сильніші, ми що відчули справжній смак життя, ми спаяні тисячами ниток фронтової дружби, волонтерської роботи, просто виживання в тилу, ми,.. ні ми не відбудуємо Україну. Ми збудуємо зовсім нову Україну.
Друзям на заздрість і ворогам на зло.
От так... Не знайшов слів - а стільки сказав...
