Натрапив на досить цікавий текcт медіа-експерта Юрія Луканова. Я не знайомий з його поглядами та вподобаннями, але його оцінка досліджень псевдо-розслідувача Бігуса здалась мені цікавою. Текст лонгрідний, але він показовий у плані викриття, яким лайном харчуються такі от Бігуси. Є мої зауваження та деякі скорочення.
* * *
У шоу Бігуса ми чуємо голос схожий на Медведчука і бачимо, як журналісти сліпо йому вірять. Тим часом принцип, якому вчать на усіх журналістських тренінгах звучить так: “Якщо твоя мама каже, що любить тебе, попроси докази”. Це означає, що коли в журналіста є важлива документація чи записи він має перевірити їх істинність. На тренінгах для початківців говорять, що підтвердження потрібно отримати з трьох незалежних джерел. Далі спілкування з усіма можливими учасниками події аналіз та співставлення отриманих тверджень з реальними фактами. Коли це зроблено, можна говорити про журналістику. Якщо ні - це просто розважальне шоу, яке має такий самий стосунок до реальності, як і художній фільм.
Денис Бігус і його колеги роблять чотирисерійне шоу на основі злитих їм записів кума Путіна Віктора Медведчука.
Денис Бігус і його колеги нібито дають нам можливість дізнатися багато такого, з чого можна зробити висновок, що ні, не Медведчук , бо “з ним і так все ясно”, а попередній президент України Петро ПОРОШЕНКО - справжній "барига", який торгував інтересами країни.
Квінтесенцією цього дійства стала четверта серія. В ній нам розповідають про переговори навколо газу і електропостачання, які змушена вести Україна, щоб не опинитися без енергоносіїв. Ми чуємо, що Медведчук телефонує у Кремль, розповідає про переговори і домовленості з Порошенком, котрий нібито погоджується вирішувати питання на користь Москви.
Ми сидимо біля екрану в нервовому напруженні і очікуємо, що країну ось, ось дешево продадуть. І раптом дізнаємося, що... питання вирішено на користь України.
Правда, журналістка Леся Іванова повідомляє це між іншим, використовуючи словосполучення “заради справедливості” і видає сакраментальну фразу: “Але ця історія із тих, котрі не про результат, а про процес”.
Ще раз: знижку на газ Україна отримала, підписала вигідний для неї контракт. Плани Медведчука провалилися. Але це все одно зрада, на думку команди Бігуса.
Не менш яскравий епізод в тій же серії, пов’язаний з українсько-російськими перемовинами з електроенергії. З вуст Медведчука ми дізнаємося, що планувалася фірма прокладка, через яку мали заробляти якісь приватні структури. Але і тут нічого подібного не сталося: підписали угоду напряму. Вигідність для України цього контракту автори шоу не заперечували.
Але зраду вони таки знайшли. У контракті Крим обізвали федеральним округом Росії. І Україна це підписала. Леся Іванова робить висновок, що ми легалізували Крим як російський, так само як це ще раніше, за словами журналістки, зробив Медведчук з бойовиками так званих Л/ДНР.
Спершу мій мозок, мабуть, як і мізки багатьох інших глядачів, закипів від обурення: Крим уже не наш та й “молоді республіки” легалізовані. Хіба за це воювала наша армія і добробати? Зрештою, хіба за це стояв Майдан?
А потім мій думальний апарат трохи охолов і поставив питання: а про що було розслідування - про електроенергію чи про легалізацію Криму? Якщо про енергію, то до чого тут легалізація?
А якщо про легалізацію Криму і “молодих республік”, то реальність дуже відрізняється від описаної в телевізорі командою Бігуса: Україна не визнає Крим російським, так само як і цивілізовано світова спільнота. Окуповані території залишаються не визнаними утвореннями, Порошенко, попри старання деяких осіб, не вів з ними прямих переговорів, як цього хоче Росія. То в чому ж легалізація?
Як ми дізналися зі слів самої Лесі Іванової, вона віддає перевагу оцінюванню процесу, а не результату. І якщо результат не провальний, то провали можна пошукати в процесі. Чим вона і займалася.
Втім, такий підхід команда Бігуса застосовує не завжди. Наприклад, в історії з нафтопроводом вони цілком задовольнилися результатом. Нагадаю: мова про українську ділянку "Самара - Західний напрямок і Грозний - Армавір — Трудова", яка перебувала в держанвій власності України, а потім нею заволоділа ДП"ПрикарпатЗахідтранс" , структура, яку пов’язують з Медведчуком.
Зрада? Не можна виключати. Коли така смачна власність потрапляє до рук проросійського політика, то це аж ніяк не перемога. І в шоу з вуст Медедчука ми чуємо, що суди ухвалюють рішення на його користь. І висновок напрошується, що це зроблено під тиском Порошенка. Виходить, загребущі руки попереднього Президента віддали трубу з нафтою в руки ворожому агенту.
Але в цьому випадку автори шоу забули про процес. А він полягав у тому, що підконтрольна Порошенкові РНБО 6 травня 2015 року ухвалила рішення, де в пункті “б”, частини першої сказано наступне: “Визначити центральний орган виконавчої влади, відповідальний за збереження та експлуатацію частини нафтопродуктопроводів "Самара - Західний напрямок і Грозний - Армавір - Трудова", що проходять через територію України, загальною довжиною 1433 км, та вжити заходів щодо забезпечення захисту економічних інтересів держави”.
Іншими словами, пропонувалося зберегти цю трубу у державній власності. Мало того, указ Порошенка, який запускає цю постанову в дію, називається так: “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року "Про стан виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року "Про стан забезпечення енергетичної безпеки держави та невідкладні заходи щодо сталого проведення опалювального сезону 2014/15 року” та додаткові заходи для гарантованого забезпечення вітчизняних споживачів енергоносіями”.
Себто ще раніше РНБО розглядав це питання.
У поєднанні з цими фактами зрада з боку Порошенка виглядає дещо дивно: однією рукою він намагається зберегти трубу у власності держави Україна, а іншою віддає її Медведчуку.
Ситуація абсурдна. Але погодимося, що в житті все може бути. І якщо автори наполягають на своїх висновках, то вони мають пояснити цей дисонанс.
Однак, член команди Бігуса Максим Опанасенко не озвучує факт рішення РНБО. Чому? Він або не знав про нього, тобто не зібрав всю суму фактів. Або свідомо замовчав його, не уміючи пояснити таку суперечність. А без такого пояснення зрада виглядає не так переконливо.
Ще один момент. Опанасенко згадав, що боротьба за трубу почалася 2011 року. Але насправді це не так. Якщо вивчити судове рішення за цим лінком , то ви побачите, що історія тягнеться з 2005 року. В судових рішеннях є посиланням на міждержавні російсько-українські угоди. Себто ситуація аж ніяк не виглядає так, що підступний Медведчук за часів Порошенка зненацька взяв і заволодів трубою.
Зрозуміло, що навколо труби точилася шалена боротьба. Але ніхто нічого не розслідував - Бігус просто переказав нам слова Медведчука, які там фігурують і подав це в якості головного доказу. При цьому замовчав ряд фактів, озвучення яких не дозволило б малювати історію в чорно-білий колір.
А якщо брати ширший результат, то за часів Порошенка Україна злізла з газової голки Росії, ухвалила закон про ринок енергоносіїів, виграла суди у Газпрому. Цей перелік можна продовжувати. Ці ключові і незаперечні факти аж ніяк не в’яжуться з нібито прагненням Порошенка здати Україну Москві. Але команда Бігуса віддає перевагу процесу.
Найбільш огидно виглядає історія з полоненим кіборгом Рахманом. На нього мали обміняти російського майора Владіміра Старкова. Він перебував під слідством, його мали судити і після рішення суду звільнити в обмін на Рахмана. Це було важливо, щоб юридично зафіксувати наявність російських військ на території України. Через судові процедури процес затягувався. Зі слів Медведчука випливає, що Рахмана навмисне затримували в полоні, бо Порошенко хотів попіаритися на цьому.
Однак, ми виявили раніше, Медведчук щораз провалювався. Чи варто беззастережно довіряти його версії? Я би не став цього робити. Але автори шоу чомусь знову і знову беззастережно пристають на версію Медведчука.
З шоу випливає, що Порошенко не зрозуміло з яких мотивів легалізував проросійського політика Медведчука і ввів його в українське політичне поле. Автори замовчали той факт, що за Медведчука просила канцлерка Німеччини Ангела Меркель. І це була її відкрита позиція. Новина про це пройшла в українських ЗМІ. І якби автори шоу згадали б про позицію Меркель, то їм довелося б пояснювати хоча б у вигляді версій, чому фрау канцлерка це зробила.
Моє припущення. Україна на той час була знесиленою і дуже залежала від західний партнерів. Тому мусила прислухатися до них. А Німеччина продовжувала зважати на позицію Путіна. І він через німецьку партнерку пролобіював свого кума.
У Бігуса і команди могли б бути інші версії. Але вони жодних версій не розглядали, а просто замовчали пропозицію Ангели Меркель. Погодьтеся, що її оприлюднення, як мінімум, послаблює твердження про те, що Медведчука легалізував в українській політиці Порошенко.
Команда Бігуса отримала величезний злив інформації. Вона заслуговує на оприлюднення? Звісно, так. За умови, що розслідувачі співставлять отриману інформацію з реальністю, зберуть всю суму фактів, які стосується теми, різнобічно розглянуть всі можливі версії. Тим часом, команда взяла всі твердження Медведчука на віру. Це при тому, що сам Бігус стверджує, що Медведчук бреше. Автор шоу також пересмикувала факти і підтягнула під висновки про зраду Порошенка.
Чотирисерійне шоу дає підстави для висновку: журналістам так, само, які і політикам, не можна довіряти на слово. Або не сприймати їхню роботу занадто серйозно, а ставитися, як до серіалу на Нетфліксі: подивися, коли стало скучно і перейшов на інше шоу. Так помирає журналістика.
* * *
А ви думаєте, Бігус такий один? Подоляк створив при ОПУ цілий загін бігусів. Ім`я їм - легіон. Але я завжди кажу: Порошенко - з тих політиків, які вміють збирати ті камені, які в нього кидають, і будувати з них новий п`єдестал.
