А як же! - скажуть мені. Що тут складного? Це брехня потребує неабиякого мистецтва, складних конструкцій. Правда ж на то вона й правда, щоб бути простою й прямою. “Простий як правда” - писав один пролетарський письменник про одного пролетарського вождя.
Але, цікавлячись творчістю одного геніального французького письменника, прочитав таке: “Пошли мені в потрібну мить когось, у кого вистачить мужності сказати мені правду, але сказати її люблячи!“
Щодо мужності — тут все зрозуміло, без цього правди не донесеш... А от любов тут до чого? Що значить: “казати правду, люблячи” ? Для нас це звучить майже як оксюморон, щось таке, що суперечить саме собі.
Ми ж бо звикли до того що правда “незручна”, “гірка” і доносити її треба з металом у голосі та кригою в зіницях, “різати”, “кидати в обличчя”, щоб “колола очі”. Або ж “обпалювала як вогнем”, вершити нею справедливість з всенародної трибуни. Яка вже тут любов?
І подумав я:
Тих, кого любимо, обожнюємо, своїх коханих і кумирів - ми бережемо від правди, звільняємо від тяжкого обов’язку знати її. І не через великий альтруїзм, а часто-густо - оберігаючи власний спокій. Правда, донесена нами, може зашкодити репутації наших обранців, отже й приязні до нас — кому сподобається гонець з поганими новинами, навіть, якщо вони правдиві?
Але ж видобута нами і не донесена до інших правда пече у серці! Тому усю гіркоту реального світу ми, як жменю гарячої золи, кидаємо у очі тим, кого вважаємо не гідними нашої любові.
Навіщо? Щоб злодії розкаялися, а зомбовані прозріли.
А вони розкаються, прозріють? Злочинцям, ворогам і жертвам пропаганди наша правда — хіба вона не як мертвому кадило? Хіба вони не реготатимуть над нею, як над погано склеєною картонною забавкою?
Їх розважить наша наївність і навіть наша ненависть. Вони вимажуть нашу правду в болоті брехні і використають її проти нас. Нашою правдою їх совість не пробудиш.
А якщо так, то чи не використовуємо ми правду не як правду, а як зброю - аби розлюднити, дегуманізувати, інферналізувати, словом - знищити морально? І якщо так, то чи достойно вплутувати правду в розбірки з нечистю, якщо ефективнішою буде елементарна і аморальна по своїй суті система ІПСО?
Чи це розумно користатися таким багатством як правда для такої низької й обмеженої цілі?
...А от кому правда дійсно необхідна - це тим, до кого ми ставимося з любов’ю. Іноді для того, щоб зупинити їх перед невірним кроком. Щоб виправити хиби, які їм заважають, стати досконалішими.
До того ж правда буває не тільки гіркою. Історія судить людей інакше, ніж сказано в Новому Заповіті — не за їх гріхами, а за їх чеснотами. Можна за все життя жодного разу не зогрішити і навіть вознестися на небо, але не залишити сліду в пам’яті людській. А можна - навпаки. Сказати правду — це сказати й про хороше. А воно є в кожного, навіть в останнього лузера, навіть у того, хто вам колись зробив боляче. Скажіть йому рятівну правду!
Правда потрібна для довіри, для солідарності, для досягнення спільної мети. А отже вона не має ранити, знекровлювати, зневірювати. Вона має вказувати вірний шлях, дарувати віру, надію, надихати на подвиги й звершення.
От для чого потрібні ті, у кого вистачить мужності говорити правду тим, кого любиш. І вистачить таланту донести її з любов’ю до тих, хто не здається вам таким уже й близьким.
У мене немає готового рецепту, як виробити в себе таке уміння. Це велика наука. Але мені здається: нам усім треба вчитися неї.
