Я, як ви могли помітити, дуже намагаюся навіть у наш божевільний час зберігати певну обʼєктивність. Тому, даруйте, доволі скептично ставлюся до тренду останнього часу кенселити російську літературу.
Як на мене, ці толстоєвські з Чеховими-Гоголями й навіть, вибачте на слові, Пушкін є великими письменниками (нехай і не винятковими).
Інша справа, враховуючи історичний контекст, чи є їм що робити в українському культурному просторі. Під контекстом маю на увазі не лише нинішню війну, а й ідеологічну експансію Московщини в останні століття. Тим паче, що імперська культура насаджувалася як за рахунок пригнічення власне української, так і витіснення світової.
Тому, я тривалий час вважав, що російську культуру маємо звідси витіснити й поставити надійний екран, але через якийсь час дозволити повернутися - на рівні з іншими зарубіжними.
Проте, останні роки не дає спокою один феномен. З одного боку маємо видатну російську літературу, котру прийнято вважати винятково гуманістичною (про сльозинку дитини памʼятаєте? - К.В.) З другого - неймовірно жорстокий і деструктивний народ. До того ж, агресивний, тотально шовіністичний і рабськи покірний своїй владі.
Чи може бути, щоб такий народ сформувався без впливу своєї «великої» літератури й чим можна пояснити цей парадокс?
Хтось колись вивчав це питання?
