"Чисто емоційне про візит новічка до Брюсселю" - Тарас Чорновіл

"Чисто емоційне про візит новічка до Брюсселю" - Тарас Чорновіл

Колись перші в історії США телевізійні дебати між Кеннеді та Ніксоном виявили дивний феномен: ті, хто слухали дебати по радіо, надавали перевагу Ніксону, а телеглядачі - Кеннеді. Щось подібне і в нас. Читаю повідомлення Адміністрації Зеленого - аж гордість душу розпирає: який же він у нас принциповий, мужній, патріотичний та професійний. Дивлюся нечисленні телерепортажі - від сорому нема куди подітися. Читає все з папірчика. Англійською - шукає в пам'яті правила транскрипції, щоб наперед написане озвучити. Переходить на українську - так само з папірчика все від початку й до кінця. З Юнкерсом вийшов лише на протокольне фотографування й жодного слова журналістам... Європейські лідери звично доброзичливі, але ледь приховують жалісливість...

І ще одне. Вони (наші любі західні партнери) дійсно можуть втішитися. Крім, хіба, Дональда Туска, бо той дуже добре розуміє можливі наслідки. А чому не радіти тому ж Жану Клоду Юнкеру? Йому дуже важко було з Порошенком. Той весь час грузив, тиснув, вимагав. Юнкер і кулуарно, й публічно переконував Порошенка піти на поступки Росії, а той лише пояснював, чим закінчується відступ від принципів та поступки РФії. І Юнкер мусив сам поступатися, включатися в складні переговори, щось комусь доказувати, сприяти поглибленню санкцій.

А тут приїхав чувак, якому можна розказати пару "дуже чоловічих анекдотів", спільно посміятися. Він уже радий, що його тут приймають, що європейські функціонери, виявляється, теж можуть бути "кльовими чуваками". Жодного тобі тиску, жодного апелювання до цінностей сумління, принципів. Чому не радіти.