Не раз, не три і вже не десять, бачу приклади, коли гарні, навчені, фахові інструктори (або фахівці з якоїйсь військової дисципліни) переводяться аби куди, тільки б більше не інструкторствовать. Загалом давно хотів написати про це, але от збиралися ми на нічне тренування і щось прям не так хотілося… тож якраз самий час.
Є об’єктивно-практичні причини і суб’єктивно-психологічні. До перших, наприклад, відноситься інструкторське ГЗ - умовні 20к, без бойових і резервних, на які треба жити, сім’ю годувати і ще заправляти свій бусік, щоб їхати кудись у сектор когось вчити. Бо “інструкторскі” сильно не всюди в очі бачили. Коротше ряд побутово-фінансово-діловодських чинників.
А от суб’єктивно-психологічним сьогодні приділимо більше уваги.
Доволі часто інструктор працює револьверно, тож йому завжди є кого тренувати. Тому, коли всі їдуть на якісь навчання, чи корисні\цікаві курси, то інструктор туди не потрапляє, бо йому треба готувати нове надходження. Це призводить до відчуття стагнації як фахівця. Якщо він ще й хоче на бойових бувати, то з цим ще гірше. В деяких місцях відверто так і кажуть - гарний інструктор занадто цінний, щоб ризикувати ним у посадці.
Іноді обіцяють ротаційну систему для інструкторських груп, типу поки одні на бойових інші вчать, але, наскільки мені відомо, реалізується це дуже рідко.
Деяким інструкторам щастить і вони регулярно отримують живий фідбек від своїх курсантів, але більшості ні. Це призводить до того, що фахівець, працюючи багато і важко (проведіть зараз у +35 хоча б два заняття на день по вогневій) втрачає відчуття своєї участі у війні. Казармений уклад життя, десь затяги, журнали, зустрічі із сім’єю раз на кілька місяців. Все це у нього може бути, а відчуття своєї причетності до наближення перемоги - ні.
Наступне. Це почалося доволі давно вже, але із Великою Війною не сильно змінилося - сприйняття інструкторської посади як синекури* куди традиційно набирали дружочків яких треба було пристроїти. Тому у відділі бойової підготовки на одного інструктора може приходитися два страйкболіста\однокласника комбата\сховавшогося від участі у БД кума НШ і так далі. Це прирівнює фахівця, який ще й вміє передати свої знання, до оцих додіків. Потім по цим додікам судять про весь відділ, а значить і про інструктора.
А раз такий у нас відділ, то і займається він не підготовкою людей до ведення війни, а “займає вільний час о\с”. Тоді інструктору ставляться задачі просто розважати людей, щоб вони не бухали, не скучали, не нили, чи ще чомусь там. “Не їбе! Іди шось їм проведи”.
Ну і останній, але дуже вагомий чинник. Як це називає один мій друг - криві єбала.
Інструктор дуже часто має справу мало того що з невмотивованими курсантами, а курсантами які активно показують як їм все це не потрібно, не цікаво і взагалі душно.
Ліричний відступ. У 22ому році я був на тижневому курсі лідерства для сержантів і молодших офіцерів (TLP по верхам) який вів американський морпіх. На початку він попередив, що спати на його заняттях не можна, що він буде кидатися маркерами. Ну і десь через 10 хвилин приходить групка військових (мабуть проривалися з боями тому і запізнилися) і один із них ОДРАЗУ вкладає руки на стіл, ховає в них обличчя і типу готується заснути. Морпіх кидається в нього маркерами. Ми сидимо палаючи від сорому.
Якщо ви проводите вогневу, то почуєте, що влучно стріляти не треба бо “на боячці стріляєш приблизно туди, ніхто не цілиться”.
Якщо ви проводите заняття з радіозв’язку, то дізнаєтеся, що ніде на ЛБЗ зв’язку немає, а таблиці радіосигналів не роблять, бо ніхто не вчить.
Маскування? Вам розкажуть, що фарбувати зброю не треба, бо дрон і так бачить, а на позицію треба заїзжати на пікапі, а будеш занадто маскуватися, то тебе приймуть за ссошника і втулять 152им.
Топографія не потрібна, бо у всіх кропива. Медицина не потрібна, бо ракета прилетіть і нема на шо той турнікет накладати (заняття з евакуації поранених взагалі сприймається як покарання). Фізо не треба - FPV і так дожене.
Будь чому можна протиставити свій “бойовий досвід”. Пам’ятаю мені доводили, що зі 120го міномета можна легко на 7 км у траншею контрольовано влучати. На мою ремарку про еліпс розсіювання на 7км, відповіли “я не знаю где вьі єто читаете, но наш боевой опьіт говорит…”
Але гірше за всіх тим, хто навчає плануванню. Кривизна їбал на TLP може бути така, наче на екрані не презентація з МЕТТ-ТС а зоокопропорно в 4к. І бідних сонечок вчать не як спланувати медичний супровід майбутніх дій, а облучають гей-промінями, та так сильно, що нащадки вікінгів не можуть ото знести.
Це все вбиває мотивацію інструктора вчити. Бути інстурктором. Бо бути ним, це не раз на тиждень походити у штанях УФ ПРО перед захопленими очима неофітів. Тому окремі інструктори, а буває і цілі відділи прагнуть перевестися кудись, де будуть просто робити те, що вміють, відчуваючи свій внесок у війну і не дивлячись на криві єбала тих, хто не хоче нічому вчитися.
*Синекура - добре оплачувана посада, що не вимагає особливо напруженої роботи, значних зусиль попри видимість діяльності.
