Молоде покоління цього фільму Андрія Тарковського не знає і не бачило. А в "Сталкері" є багато чого повчального.
Наприклад, такий персонаж, як сталкер на ім'я Дикобраз. В одній із своїх небезпечних вилазок у Зону він втратив брата. Зона вбила його.
Вбила, але залишала шанс повернути, бо виконувала бажання тих, хто зміг дістатися певної Кімнати.
От Дикобраз і пішов знову в небезпечну мандрівку "м'ясорубками" й "відьміними вогнями", дійшов до Кімнати і на колінах вимолював у Зони повернути брата.
А Зона натомість зробила його казково багатим. Бо виконувала не просто бажання, а заповітні бажання.
І скільки б Дикобраз, ризикуючи своїм і чужими життями не ходив до тієї Кімнати, скільки б не клявся й не божився, що живий брат - то його найбільше бажання, нічого іншого як черговий мільйон доларів він би не отримав. Бо - Дикобразу - Дикобразове.
От він в повісився.
Висміюючи ниці бажання наших чиновників і чиновниць, зазирнімо у потаємні куточки власної душі й власної свідомостіі. Чого вони дійсно прагнуть?
На суд людський ми виставляємо "правильні" прагнення, високої проби, сміливі, креативні, сповнені емпатії і служіння суспільному благу... За які очікуємо отримати бали суспільної поваги й заслужені оплески...
А потайки чого ми бажаємо? Настільки потайки, що й самі не здогадуємося про це?
Чи не того, щоб зайняти якусь впливову посаду й насолоджуватися тим, як тобі б'ють поклони підлеглі? Чи легко розбагатіти? Чи стати відомим високооплачуваним політиком, щоб дозволити собі відпочивати під час війни в Дубаї? Чи, якщо ти молодий хлопець, помріяти про участь у отій оргії з цікавими дівчатами? А якщо ти дівчина - про чоловіка, який відвезе тебе у Лондон і подарує шубу?
Якби у нашому світі насправді була така Кімната, і в нас була б можливість реалізувати свої заповітні бажання, чи впевнені ми, що ці бажання попри всі наші очікування не виявилися б ганебно схожими на ті, що їх випещували герої сьогоднішніх фб-хейтів, і які волею випадку, обшуків, зливів і зусиль папарацці були витягнуті на світ Божий?
І чи ризикнули би ми зайти у тую Кімнату, здогадуючись про це? І як би зреагували на те, що справжні бажання наші зовсім не такі які ми декларували світові?
Не поспішаймо гнівно заперечувати: " ми- зовсім інші! ". Подумаймо, чому в нашому світі наші світлі помисли не поспішають здійснюватися, натомімть збуваються бажання сумнівних насолод, прагнення вивищитися, розштовхучи шлях ліктями, бажання дрібної помсти й лиха, яке ми накликаємо на голови інших?
Ми, можливо, й не хочемо цього...
Але дикобразу - дикобразове.
