Проблема в тому, що за останні роки президент створив таку вертикаль влади, де всі рішення він приймав і або ж інколи погоджував самостійно. В той же час для команди була відведена роль звичайних виконавців.
Коли ж почалась повномасштабна війна, то ця створена ним конструкція влади виявилась недієздатною. Тому що президент повністю погруз в міжнародних справах і на контроль внутрішньої політики в нього майже не залишилось часу.
Номінально цей контроль підхопив Офіс президента, але через відсутність безпосередніх посадових обов’язків, керівники ОП досить селективно підійшли до вибору напрямків зосередження власних зусиль. Буду займатись чим мені захочеться.
Маріонетковий Кабмін, який в останні роки перетворився в бек-офіс ОП, через відсутність контролю зверху пішов тим самим шляхом. Кожен сам обирав собі напрямки зосередження зусиль. І водночас, такий кабмін є зручним інструментом для збереження статус-кво щодо розподілу сфер вплив.
І саме через цю селективність вибору зручних та цікавих напрямків роботи, найбільш складні та важливі напрямки роботи залишились без відповідальних керівників.
Особливо показовим для мене є приклад, що нажаль на 3 рік війни в нас досі немає відповідального за воєнне виробництво.
В нас є Міністерство оборони, яке так і продовжує виконувати функції відділу закупки. В нас є Федоров, який по власній ініціативі взяв на себе напрям виробництва дронів. В нас є Мінстратегпром, який в останні місяці працює одночасно з Укроборонпромом над виробництвом снарядів, частково дронів і контролює бомбосховища, по наказу президента.
Однак, в нас нема відповідального за воєнне виробництво в цілому. Ну і відповідального за економіку воєнного часу взагалі.
Відверто кажучи, ним би міг бути прем’єр-міністр, але для цього потрібна сильна самостійна фігура, яка вміє приймати рішення. Розподіляти обов’язки та контролювати їх виконання. Має достатньо впливу, щоб контролювати міністрів. І нажаль теперішній прем‘єр-міністр такоі реальної влади не має взагалі.
Або ж інший варіант. Президент розуміючи власну нездатність контролювати внутрішню політику, міг би делегувати повноваження на іншу людину.
Причому це має бути не довірена особа з близького оточення президента як зараз, а сильний незалежний антикризовий менеджер з повним карт-бланшем.
Однак, поява такої людини в оточенні президента це повний нонсенс, тому що сильний лідер це потенційний конкурент в майбутньому. Окрім того, це незручний персонаж, яка може поламати всі існуючі схеми та домовленності. Тому само собою, що поява такого персонажа нікому не вигідна.
