Нещодавно мене запитали: чому фіскальну службу не можна підпорядкувати уряду? Відразу зазначу, що таке питання варто ставити стосовно будь-якого центрального органу виконавчої влади, що не є міністерством.
Для відповіді на питання треба розуміти природу такого важливого інституту державної влади, яким є уряд, чи в нашій українській версії Кабінет Міністрів України.
Уряд – це колегіальний орган, що сумарно за місяць працює не більше 3-4 днів. Образно кажучи, це збори трудового колективу. Тільки на відміну від трудового колективу урядові «збори» проводяться не раз у рік, а частіше. В Україні це відбувається щосереди, іноді – частіше, а «трудовий колектив» представляють міністри.
Наголошу: уряд не є постійно діючим органом. Як інституція він працює час від часу. Між тим виконавча влада має працювати без зупину (щодня мають збиратися податки, виплачуватися пенсії, прийматися виконавчі рішення тощо). І для цього вона має відповідні органи – міністерства.
«Збори трудового колективу» (засідання уряду) таким органом не є. І проблеми тут не тільки у режимі роботи. Колективна підпорядкованість породжує колгоспну відповідальність: відповідають усі, тобто ніхто.
В результаті у системі центрального органу виконавчої влади виникають провали, некерованість. Керівники фіскальної служби чи інших подібних органів не є членами уряду і в той же час не мають свого «начальника». Таким «начальником» не може бути і прем’єр-міністр, бо це міністр «без портфеля», тобто без міністерства. В іншому випадку до своєї посади першого міністра голова уряду має додати через кому «міністр фінансів» чи інший міністр.
Усі центральні органи виконавчої влади мають бути у системі міністерств, відповідно до їх функцій. Якщо це питання внутрішньої політики, то всі органи – у міністерстві внутрішньої політики, бюджету – в міністерстві фінансів. І не в режимі «фігового листка» спрямування діяльності та координації, а прямого підпорядкування.
Сам міністр має призначати і звільняти керівника. Можливий інший варіант, коли керівника призначає і звільняє уряд, але винятково за поданням відповідного міністра. Але це значно гірший варіант, бо послаблює позицію міністра, який має бути наділений усіма інструментами (в т.ч. кадровими), необхідними для виконання своїх функцій.
У машині не повинно бути частин, що можуть працювати в автономному режимі, не взаємодіючи з іншими частинами та не підпорядковуючись призначенню машини. Бо тоді руху не буде. Державна «машина» - не виняток. Може і тому так рухаємось?
Віктор Пинзеник
