Давайте пострибаємо по пеньках безпрецедентного позову, який два тижні тому АТ КБ «Приватбанк» подав в Канцелярський суд штату Делавер проти колишніх власників банку, Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова.
Давайте зафіксуємо у пам’яті деякі моменти. Щоб коли до вас прийдуть внуки і запитають: бабо, а розкажіть, як Україна засудила олігарха? – ви мали що відповісти.
Існують злочини без судової перспективи, це знає кожен юрист. Ви можете сто разів підозрювати сусідку у ворожбі, але ніколи не доведете зв'язок між яйцем, прикопаним на городі, і тим фактом, що у вас поздихали индичата (yes!).
Ви можете сто разів підозрювати Коломойського у кришуванні мафіозних потоків, шахрайстві та ухиленні від податків, але ніколи не доведете, тому що «Приватбанк» - це броня. Це фасад, бездоганне прикриття, це єдина у своєму роді технологічна ширма, манок, на який летіли метелики з усієї України.
Це зараз ми знаємо, що за цим фасадом ховався іще один, тіньовий банк. Зі своєю структурою, керівництвом, персоналом.
Це зараз ми знаємо, що депозити, зібрані широкою сапою, тут же виводилися на тіньові рахунки і видавалися у вигляді мільйонних кредитів «своїм» фірмам. І що відразу після оформлення такого кредиту – переважно це були «кошти на розвиток бізнесу» - вмикався механізм екстреної, злагодженої, відпрацьованої до дрібниць пральні. І кредитний рахунок моментально, протягом кількох хвилин, розпадався на десятки, сотні переказів і трансферів у ті самі «опшори», якими всі роки кололи очі Порошенкові «плюси» та інші незалежні медіа.
І що у «Приватбанку» була непримітна філія на Кіпрі, куди стікалися рівчаки золотого дощу. Тільки стікалися вони на особистий рахунок Коломойського і Боголюбова.
І вже звідти Ко і Бо, яких у американському позові іменують «кінцевими бенефіціарними власниками» (Ultimate Beneficial Owners або “UBO”) виходили не УБОгими родичами, а найкрупнішими приватними інвесторами на глобальному ринку.
Протягом десяти років, тобто за період з 2006 до 2016 року, вони скупили пів Америки. Вони інвестували у Нью-Йорку та Флориді, Клівленді, Огайо, Гарварді, Іллінойсі, Далласі, Техасі. А штат Делавер взагалі можна переназвати, це суцільний Беня-ленд: міста елітної нерухомості, підприємства, роздрібна торгівля, переробна промисловість…
А тепер уявіть собі віник. Звичайний кухонний віник. Його держак – це наш український «Приватбанк». Скоба посередині – це кіпріотська «прокладка». А прутики – це сотні схем по всьому світу, це тисячі угод і покупок, це кілотонни, це мільярди доларів, вкладених у нерухомість і предмети розкошів. Кожен такий прутик сам по собі не викликає підозри. Більше того, немає можливості прив’язати його до інших прутиків; вони живуть у різних юрисдикціях, різних штатах, різних країнах.
Їх неможливо скласти докупи, якщо ти не вхопився за інший кінець віника. Якщо ти не знаєш походження кожного відмитого долара. Якщо у тебе немає доступу до тіньової бухгалтерії, якщо ти не маєш оригінальних документів.
Жодна фінансова розвідка світу, жодна спецслужба не може похвалитися тим, що накрила «чорну» бухгалтерію на суму 470 мільярдів доларів.
А нашим вдалося. Під «нашими» маємо на увазі одного сивого Президента і одну не менш втомлену голову Нацбанку. Так, ту саму, у смішних «уггах». (От скажіть, як можна було всією країною потішатися над уггами, і не помітити очі акули під білявим чубчиком?).
І от тепер, здається, починають сміятися ті, хто засміявся останнім.
Нервово посміюються клерки американського суду, яким привезли три контейнери підтверджуючих документів. З усіх сил тримають посмішку американські конгресмени, яким доведеться щось робити із практикою «сліпих компаній». Демонстративно регоче кудлатий «бабушка» у Києві, але сміх у нього неприродний зробився, так ніби у записі. І різко посерйознішали креатури Коломойського. Одну із них вже навіть «клоуном» незручно назвати. Чого похнюпився? Невже не радий, що Україна поверне додому 470 мільярдів? Ти подумай, які ми зарплати вчителям тоді забабахаєм.
