Оцей психоз про «погане НАТО, яке відмовляється… (далі за списком - К.В.)» здається, охопив і цілком пристойних людей. Дозволю собі нагадати, що блок не є організацією ані благодійною, ані миротворчою. Він створений для колективного захисту СВОЇХ членів, до числа яких, наскільки мені відомо, ми не входимо.
Більше того, доки Московщина була слабкою й відносно демократичною, всі нормальні країни колишнього соцтабору (й навіть СРСР) до НАТО вступили й почуваються значно спокійніше навіть у епоху божевільного плешфюрера. У той час очільники України гралися в позаблоковість, і це повністю підтримувала більшість населення (просто прогляньте цифри до 14 року). А тепер ми обурюємося, що блок відмовляється за нас воювати?
Ще один вибрик колективного інфантилізму - твердження «хіба вони не розуміють, що завтра Путін прийде до них?» Ґайз, я прекрасно усвідомлюю, що наше становище було б значно впевненішим, якби дорослі хлопці (типу, Байдена-Джонсона) вступили у війну на нашому боці. Але вони набагато ліпше за нас прораховують можливі наслідки війни з ядерною державою (серед яких і цілком катастрофічні). А також, вони значно ліпше за нас розуміють межі підтримки своїм виборцем таких ризикованих кроків заради іншого народу (як би сумно й цинічно це не звучало). Скажу вам більше, ми завжди чинили й чинимо точнісінько так само. Тому, просити й вимагати більшої підтримки, використовуючи сприятливу міжнародну ситуацію - так, потрібно. А от самим вірити, що нам хтось щось винен - це інфантилізм. Той самий, який став однією з передумов нинішньої трагічної ситуації.
Давайте дорослішати
