Так кричала героїня Людмили Гурченко у знаменитому савєцкаму фільмі “Любофь і голубі”.
Мені сьогодні дуже хотілося так крикнути міністру внутрішніх справ Ігор Клименко , керівнику Поліція Сумської області Петру Токарю, Антон Геращенко та всім рукойводітєлям упоротих сумських поліцейських.
Сьогодні сумські поліцейські показали свою негідність.
Колись, коли починалася реформа — я її сприймав позитивно. Особливо патрульну поліцію. Туди стали набирати дівчат. Красива форма.
Але виявилося, що наче зовні поліцейські. А придивишся — мєнти.
Усі узагальнення неправдиві. Так вчу студентів.
Тому вірю, що є класні поліцейські. Але є мєнти.
Ситуація.
Суми. Біля готелю Рейкарц. Я супроводжую пораненого воїна ЗСУ. Викликав таксі. У Данила травмована спина, сидіти не може. Лягає на заднє сидіння.
І тут до таксиста підходить одночасно аж ЧЕТВЕРО патрульних.
Ну чому четверо? Вже усіх злодєєв половили?
І починають таксиста діставати. Що тут паркуватися не можна. Ось, типу, знак.
Причому раніше було можна.
Готель же. Я сам часто тут на авто зустрічав чи підвозив колег, які у відрядженні.
Таке відчуття, що вчора почепили знак і тепер ловлять тих, хто не помвітив.
Тобто: 4 патрульних сидять у засаді і ловлять тих, хто паркується. Бо порушники ж.
Наче все по закону.
Але вибішує: ви ж “добрі люди” самі знак причепили.
Знаючи, що тут будуть паркуватися. Бо тут готель і ресторан, і кафешка. І аптека поруч. І лікарня по зору (з якої ми й викликали таксі).
Що я думаю? Я думаю, що патрульні замість того, щоб займатися злочинами — запймаються хернею.
І хочуть штрафувати необачних.
ВЧОТИРЬОХ. І мабуть же з погодження начальства.
І це тоді, коли в країні війна і на фронті не вистачає бійців.
Бо ось мій боєць не на фронті, поранений.
А замінити ніким. А тут двоє здорованів, яким би БТР з весіннього чорнозему витягнути після дощу — на раз.
Ну ще й двоє дівчат. Ну от залиште їх тут, а мєнтів на передок, у Вугледар. На заміну Данилкові.
Але нєт. Вони тут дєломзаняти (у цьому місці ржать).
Так ось.
Підходять. Щось їм привиділося. Данила лежить на задньому сидінні. Ці помічають.
Я зразу ж кажу:
- офіцер, це поранений бієць, він не може сидіти (а Даня не у формі, а в спортивному. Бо з больнички).
І тут мєнт взриває мій мозок:
- а пакажи рану!!!!!!!!!!!
Я вихоплююся з машини:
- ви при пам’яті? Як ви відноситеся до воїна? - мене аж затрясло. От уявіть ситуацію. А якщо комусь осколок прилітає не в спину, а нижче спини?
Тепер перд такими патрульними на вулиці в центрі міста оголятися? А якщо поранена жінка?
І от зразу усім керівникам нацполіції — ви там своїх офіцерів інструктуєте?
Щоб вони хоча б здавалися адекватними?
Я їм зразу ж заявив, що я блогер і напишу про це у ФБ. І прошу, щоб старший назвався. Вони дають задню і просто просять показати військовий квиток.
Даня показує. І головний йому:
- ну добре, їдьте. А то тут ваш друг розбігався.
Я наполягяю, щоб він назвався.
Він називає себе — старший лейтенант Якубін Максим Олексійович.
Ксіву не показав, до речі. Хоча здається — мав би. Я просто не експерт в цих питаннях.
Я йду сідати в машину і навздогін мені цей старлей каже Дані:
- мені ваш друг дуже схожий на афериста.
Ай маладца. А мені такі поліцейські схожі на вишедших с акруженія в черкаському котлі.
Куди вони всі дружно свиснули із Сум 24 лютого. А я, наприклад, свідомо залишився зі свої містом. Так я канєшно таким на афериста схожий.
А мені такі поліцейські схожі на тих, хто не поважає поранених. І просто громадян.
Займається не ловлею злодіїв, а просто хрін знає чим.
І це толерується їх начальством.
Після війни треба буде реформувати поліцію знову.
Бо так ми до Європи не доїдемо.
У те що їх накажуть - не вірю.
А попереду ще роки тяжкої війни.
