"Де починається та українська земля, за яку варто битися?" - Олексій Панич

"Де починається та українська земля, за яку варто битися?" - Олексій Панич

Ще одне дуже цікаве місце з книжки Саймона Шустера.

Але спершу я нагадаю контекст.

26 березня 2021 року російські снайпери, в порушення домовленостей про припинення вогню, розстріляли кількох українських саперів. Це сталося поблизу села Шуми, неподалік від Горлівки.

31 березня генерал Хомчак доповів про ці події у Верховній Раді. Але його мало хто слухав. Натомість бурхливу реакцію викликав виступ Порошенка, який закликав завдати удару у відповідь і припинити зазирати в очі Путіну. «Путін – вбивця», заявив Порошенко. «І про це ми говорили з 2014 року. Зараз про це говорить весь світ – від Байдена до Трюдо. Я сподіваюся, що, Володимир Олександрович, і вам вдасться вичавити з себе це визначення» (цитую за протоколом на сайті ВР).

Порошенкові швидко вимкнули мікрофон, але виклик вже було кинуто. Зеленському потрібно було якось відповідати й він вирішив особисто відвідати те саме місце, де загинули сапери.

Саймон Шустер супроводжував його у цій поїздці.

08 квітня вони – Зеленський, Хомчак, Шустер і охорона президента – відвідали передову позицію, до якої добиралися пішки, відкритою місцевістю, вдень, являючи собою ідеальну мішень для російської артилерії та російських снайперів. Хомчак намагався зупинити групу за кількасот метрів до позиції, на що Зеленський сказав: «Наші хлопці дізнаються, що я дійшов аж сюди і не завітав до них. Вони будуть засмучені». З цими словами президент вирушив далі, а решті нічого не залишалося, як йти слідом за ним.

Найцікавіше було далі. Вже на позиції Хомчак заявив, що з військової точки зору відвойовувати село Шуми – а це українська армія зробила ще за президентства Порошенка – не було жодного сенсу, як і немає сенсу зараз утримувати цю місцевість. «Чи варте це місце життів стількох людей?» – спитав Хомчак, стоячи поряд із Зеленським. Зеленський погодився з ним і сказав Саймону Шустеру, що відвоювання Шум було помилкою. «Вони просувалися вперед просто щоби показати, що можуть це зробити», сказав Зеленський. «Для когось це означало, що ми круті хлопці. Для інших – що їхні сини не повернуться додому. Зараз я не можу зрозуміти, чому ми мали битися за це порожнє поле».

*

Мене ця коротка сцена наводить одразу на кілька роздумів.

По-перше, Зеленський і в цьому епізоді проявив специфічну для нього суміш особистої сміливості, аж до безрозсудного ризику, і повного нерозуміння того, як працює політика.

По-друге, на той момент він правильно обрав собі начальника Генштабу і Головнокомандувача ЗСУ: генерал Хомчак так само не бажав воювати, як і сам Зеленський. Єдине, чого не було кому спитати їх обох у тій ситуації – а де, власне, починається та українська земля, за яку варто битися?

По-третє, я згадую, як восени 2023 року Зеленський вимагав від наших військових за будь-яку ціну продовжувати наступ – хоч би на метр за добу – аби лише не визнавати, що український наступ захлинувся. Можливо, тепер до нього, нарешті, дійшло, чому тоді ми мали битися за це порожнє поле під Шумами. Але зараз це вже мало що змінює.