Я вам обіцяв пояснити, чому Путін не отримає від Байдена нічого. Сьогодні це вже стало фактом і має сенс.
1. Попри всі драматичні заяви, Захід не вірить, що Росфюрер готовий воювати - надто малий виграш, надто драматичні будуть наслідки.
2. Судячи з деяких заяв (зокрема, екс-посла Тафта), американці розкусили переговорну тактику ВВХ - пересікти червоні лінії, отримати від Заходу поступки, після чого відійти назад не віддавши нічого натомість.
3. Колективний Захід вперше переграв Путіна на його полі. Він прийняв умови гри, зробив вигляд, що сприймає цілком серйозно путінські погрози - і не зробив жодних поступок. Більше того, озвучив погрози такі конкретні, котрі не залишають жодного простору для маневру. Я думав, що можуть дати хоч фіговий листочок прикрити пуцьвірінок - але й цього не сталося.
4. Головна причина такої непоступливості навіть не в тому, що Байден не вірить у серйозність намірів Путіна. Радше, самі настрої західного виборця щодо Чекістану змушують Байдена займати жорстку позицію. До речі, незвично широкий розголос історії з концентрацією російських військ біля наших кордонів також є маркером рішучості Заходу. Адже, як це працює? Витоки розвідувальної інформації такого роду в ЗМІ влада демократичних країн організовує, як правило, тоді, коли готова показати виборцю, як рішучо й безкомпромісно вона реагує на плани потенційного агресора.
Заради порівняння згадайте попередні рази, коли московити концентрували війська на нашому кордоні. Загроза була аналогічною, а от розголос неспівставно меншим. Чому? Бо колективний Захід ще не був готовий так рішучо реагувати.
5. Єдиним, хто ледве не зіпсував американцям гру, був наш геній диломатії Зеленський, котрий разом із усією військово-політичною верхівкою заперечував реальність нападу РФ. На щастя, хтось підказав дебілам, що так робити не можна.
6. Путіну доведеться відступити - тихо, але обов‘язково.
7. При цьому, мене абсолютно не влаштовує те, як українська влада готується до ймовірної агресії. Як низько б ми не оцінювали вірогідність повномасштабної інвазії з-за поребрика, вона все одно існує. Тим паче, що про психічний стан тамтешнього диктатора ми можемо тільки здогадуватися. Жодна відповідальна влада такий ризик на себе не взяла б. Але - де Зеленський і де відповідальність?
