Одна з головних тем, на якій Зеленський будував свою передвиборчу кампанію - це деолігархізація. Але вона не робиться тоді, коли ти сам маєш слабкі позиції.
Ось побачила сюжет про те, що на заході нашої країни Вірастюк від Слуг народу - лише технічний кандидат. І в це, нажаль, віриться. Він начебто на бордах не має зеленої символіки, не відволікає особливо увагу на себе своєю приналежністю до президентської політсили - бо є "справжній" господар цих країв. Це хазяїн Буковелю, Шевченко, та сам Коломойський.
Де ж тут деолігархізація?
Якщо хтось має фото рекламних бордів на Прикарпатті - то дайте посилання, будь ласка. Не можу знайти. Бо чую, що вони навіть трохи схожі на кольори Європейської Солідарності, щоб розпорошити електорат на їх полі.
Тобто підігравати олігархам, тому ж Коломойському, Льовочкіну - ось та реальна стратегія, яка залишається людині зі слабкою політичною, психологічною, навіть психічною позицією.
Я вже не маю бажання повертатись до середини 2019 року і казати, що нам було зрозуміло все це ще тоді. "Воно" було нестабільне тоді - "воно" залишається нестабільним зараз. Для порівняння - Порошенко заздалегідь, впевнена, з 2014 року узгоджував кожний свій крок з юристами, бо зараз нема за що й ухватитися його переслідувачам. А скільки компромату зібрано на Зеленського - мабуть, дуже багато. Дірка на дірці, починаючи від концертних турів з пияцтвом та розвагами, і до "проекту" з Коломойським, де було б дивно, щоб не записували якісь особливі моменти.
Ну, то таке. Я ж про обіцянки, на які дехто тепер наступає підошвою дорогих туфель. Може, завищених трохи, щоб додати зросту. Але тут зріст не допоможе, потрібно просто бути послідовним.
