Вагнерівці виставляють попереду себе полонених українців, за ними своїх штурмовиків, і пруть на українські позиції. Змушують полонених вигукувати, що вони свої, що вони полонені. А самі стріляють їм у спини та користуються нагодою підійти до позицій ЗСУ.
Це не виглядає, як Армія - як російська армія чи будь-яка взагалі. Це саме терористичне угрупування, яке давно керує самою Росією. Та й зважаючи на таке, не може Росія називатися державою, мати державність, коли насправді все це лише імітує.
Комусь хочеться лобіювати якісь рішення щодо того, зупинятися нам на "кордонах" 23 лютого, чи на справжніх кордонах 1991-го. В той час коли сусідня з нами територія базується на крадених у нас історичних артефактах, вигаданій нею історичній базі, фантазійних уявленнях про свою значущість і корисність світу. Що то таке є - без Армії в кращому розумінні цього слова, без нації, без своєї історії? Що воно за, вибачте, хрєнь - з нездатністю жити як люди, а лише поводити себе з оточуючим світом, як чортзна-що?
А далі буде ось що - юнармія, яку пестять та вкладають в неї час та гроші; крадені українські діти, які поповнять ряди м'яса для війн, скажені пенсіонери зі згадками про СССР ще років 20-30 (кому скільки залишилось). А далі наступні покоління свідків росії, яка колись продавала газ та нафту всьому світу та заробляла мільярди - а значить образа та бажання відновити колишні позиції будуть обов'язково. Будуть згадки про "кращі" путінські часи... А Крим у російських підручниках - хіба він колись буде позначений як саме українська територія? Не вірю. А "Отєчєствєнная" колись назветься Другою Світовою? Не вірю. А фільми про наш Донбас, тільки викривлені за подіями, колись будуть визнані, як розповсюдження фейків? Не вірю.
Бо все, що ними робиться - робиться не за чиїмось прикладом. Робиться за їх власним уявленням, що так можна. Що так круто. Що цим можна навіть пишатися. Що каструвати українських полонених - це воювати "по-російськи", і що їх повинні боятися, а не поважати.
Особливу гидливість відчуваю, коли вчорашні поціновувачі Росії раптом прозрівають і кричать гучніше за всіх "дєржи вора". Коли ті, хто вчора все це тягнув до нас - сьогодні в шоковому стані задають питання "ой, а кто єто сдєлал?" Бо Росія для них - це вокзал в Москві, куди прибував поїзд з України. Бо це були якісь галереї та музеї в Пітері. Бо це були шабашки та російські зарплати. Бо це ікорка російська (де вона хоч у них добувається? Хоча начхати). Бо це військові фільми про велич, бо це газманови-любе-і "прочая хрєнь". Бо це "офіцери, россія-а-а-а-нє" під водочку та закусити. Ще майже вчора, ще й року не пройшло, як вони все це тягли до нас додому.
"Свати" з серіями про Крим, де вся ця галаслива примітивна родина селиться на базу відпочинку з радянською символікою. Потапи і насті, вєри галушки і лободи з розрахунками, скільки можна заробити перед новорічними святами в Україні, або в Україні та на росії разом - бо там слухачів більше. Поціновувачі русского балєта та пушкіна...
В той час, коли справжня росія - це коли українських полонених виставляють наперед, щоб потім вистрелити в спину, маючи змогу підібратись до українських позицій. Є ще багато відтінків цієї самої росії - баби, які дозволяють своїм чоловікам гвалтувати українок в окупації. Мамки, які підбурюють своїх синів вбивати х...хлів. "Опозиціонери", які одного разу не витримують і їх імперські амбіції виходять назовні. Це таке місиво - ця росія, що з вокзалу в Москві, куди прибуває поїзд з України, ніколи не було видно по-справжньому.
А справжні вони - ось. Як на долоні.
P.S. Через військові дії втратила попередній свій сайт, бо не займалася ним. За ці місяці зробила новий, посилання на який додаю. Це мій дім в разі блокування у Фейсбуці. Це моя база, де я, якщо що, пишу.
