В епосі Зеленського кожен ключовий гравець — це не просто чиновник чи бізнесмен. Це — архетип. І якщо Тімур Міндіч — це тіньовий гаман, то Олексій Чернишов — це уособлення нової малоросійської аристократії: людина, яка пройшла шлях від технократа до «монарха енергетики», захопивши не лише Нафтогаз, а й символічний трон в «імперії маєтків». Ця історія — не лише про корупцію. Вона — про естетику касти, що повірила в своє безсмертя.
Походження «династії»
Олексій Чернишов — кум Олени Зеленської. Цього факту достатньо, щоб зрозуміти: вертикаль влади в Україні працює не за інституціями, а за зв’язками. Зв’язки — це валюта, що дорожча за посади. Після нетривалого перебування у статусі віцепрем’єра з питань регіонального розвитку Чернишов стає головою правління НАК «Нафтогаз України». Це — найжирніше крісло енергетичної піраміди країни. Далі — більше.
Під час повномасштабної війни, коли російські ракети знищують ТЕЦ, газорозподільчі вузли й об’єкти критичної інфраструктури, Чернишов запускає… елітне котеджне містечко в Козині. Не бомбосховище. Не модульні шпиталі. Не підземні електропідстанції. А вілли з колонами в стилі неокласицизму. Назва цього комплексу — символічна до блювоти: «Династія».
Цей бренд — не випадковість. Це заявка на продовження. Це меседж: «Ми тут надовго. Ми — не тимчасові. Ми — спадкоємці». Замість республіки — феод.
Маєткова естетика і топографія цинізму
Розслідувачі зафіксували: на території «Династії» вже збудовані щонайменше три вілли, одна з яких належить Чернишову, інша — оформлена на довірену особу Міндіча, ще одна — готується під родину з Банкової. Загальна площа забудови — понад 1 га. Орієнтовна вартість одного будинку — понад 3,5 млн доларів. Огороджена територія, система охорони, власне озеро, дизайнерський ландшафт.
Джерело походження коштів — ніколи не коментувалося. У той час як армія збирає копійки на дрони, а бюджет дихає за рахунок донорів, «Династія» мовчки росте на київських пісках. Формально — це приватне будівництво. Фактично — феодальна демонстрація безкарності. Замість звітності — ландшафтний дизайн. Замість аудиту — ліпнина й граніт.
Приватизація під прикриттям війни
Олексій Чернишов — не просто забудовник. Він — енергетичний васал Зеленського, що отримав у володіння Нафтогаз для «консолідації». Але консолідація виявилася дерибаном: закупівлі газу за завищеними цінами, мільярдні борги, закриті дані, і — паралельно — нова елітна забудова.
У 2025 році журналісти й НАБУ підготували матеріали про можливу схему відмивання коштів через підрядників НАК. І що ж відбулося? Верховна Рада миттєво голосує за законопроєкт 12414, який знищує незалежність НАБУ/САП. Причина? Банальна: щоб жодна підозра не дійшла до Чернишова.
Це не просто покривання. Це — ліквідація антикорупційної системи заради кума. Якщо раніше за друзів домовлялися «на рівні», тепер за них переформатовують інституції. Бо йдеться не лише про гроші — йдеться про виживання касти.
Кумівство як субститут держави
Чернишов — не випадковий. Це продукт системи, яка побудована на довірі не до компетенції, а до спільного столу. У цій системі:
дружина президента — центр неформального впливу,
її кум — керує енергетикою,
його товариш — будує палаци,
його захист — скасовує НАБУ.
Це — не меритократія, не демократія, не республіка. Це «династія». Не у значенні аристократичного обов’язку. А у значенні кола недоторканних, які ділять державу як власність.
Символіка «нової аристократії»: мармур і унітази
Маєтки Чернишова в Козині — це не просто інвестиція в комфорт. Це інвестиція в символ влади. Усе — від фасаду до туалету — кричить: «Я над вами». Це копія московської логіки: золото, колони, ліпнина, фонтани. Архітектурний стиль — помісь пізньої Катерини ІІ з псевдопровансом. Це не європейська стриманість. Це — естетика демонстративного панування, коли вілла — це трон, а ґрати навколо неї — кордони приватного царства.
Один з будинків, за свідченнями розслідувачів, має унітаз, інкрустований позолотою, мармурову ванну, а також гостьовий павільйон на 12 персон. У країні, де фронтова лінія проходить під будинками селян, — ця «династія» будує лазню з позолоченим гербом на стіні.
Це не «житлове будівництво». Це — інформаційне знущання. Повідомлення суспільству: «Ваші закони, ваша війна, ваш біль — не про нас. Ми живемо в іншій країні. Ми — нова знать». Це і є справжній перехід від республіки до симулякру феодалізму з серіалу «Слуга народу».
«Династія» як релігія касти
Слово «династія» обрано не випадково. Це — не бренд, а концепція. Династія — це наступність. Це визнання себе не вибраним, а народженим правити. У цьому — вся філософія Зеленського й його кола. Вони не вірять у республіку. Вони не вірять у вибори. Вони вірять у театральне спадкування влади через телевізор, лояльність і ритуал підлабузництва.
У цій династії:
не потрібні вибори — потрібна сакралізація;
не потрібні закони — потрібна ієрархія;
не потрібні дебати — потрібна тиша внизу.
І Чернишов — не випадковий граф цієї «монархії». Його завдання — матеріалізувати ідею. Перетворити ідеологію лояльності на цеглу, стіну, паркан і вартового.
Диктатура неповноцінності: як невігласи грають в Людовіка
Коли люди без культурного бекґраунду, з індустрійного дна постсовка, раптом вважають себе королями — це не комедія. Це — політична катастрофа. Бо вони починають не керувати, а інсценувати керівництво. Не працювати — а грати у працю. Не відповідати — а мститися за невизнання.
І Чернишов, і його кум — Зеленський — це не управлінці. Це самоназначені князьки, чия легітимність тримається не на народі, а на страху, доступі до бюджету і змові мовчання. Вони не бачать себе тимчасовими виконавцями. Вони — нові Людовіки, які не знають, де Південний фронт, але знають, як виглядає ванна з білого оніксу.
Це — диктатура неповноцінності, коли культурна невилікуваність компенсується розкішшю. Коли мармур — це не краса, а броня від сорому. Коли палац — не місце для життя, а барикада від народу.
Зеленський як архітектор касти
Найголовніше питання — хто дозволив це? Хто створив цю касту? Відповідь — очевидна. Її збудував Зеленський. Саме він зробив кумівство новим державним устроєм. Саме він узаконив безвідповідальність. Саме він перетворив державу на приватну бухгалтерію для «своїх».
Чернишов — не злочинець-одинак. Він — інституціоналізований злочин. Його палаци — не виняток. Це — архітектура епохи Зеленського. Це — мармуровий герб касти, яку суспільство ще не встигло усунути, бо було зайняте виживанням на війні.
І тепер настає момент рахунку. Бо держава, яка допускає «династію» під час фронтового колапсу — або не держава, або не наша.
НАБУ проти «Династії»: як антикорупцію знищують заради друзів
У червні 2025 року НАБУ вийшло на прямі зв’язки Чернишова з офшорними структурами, через які виводились кошти «Нафтогазу» — зокрема, фірми-прокладки в Естонії та Угорщині, які офіційно постачали обладнання, а неофіційно — переводили гроші на пов’язані з ОП рахунки.
Під підозру потрапив і сам голова правління, і кілька топменеджерів, серед яких — давні знайомі з бізнесу у Харкові та Відні. За логікою правоохоронців, Чернишову мали б вручити підозру до вересня. Але Банкова зіграла на випередження.
Законопроєкт №12414 з’явився в Раді як блискавка — у ньому йшлося про «реформу антикорупційних органів», але насправді він знищував незалежність НАБУ і САП. Його лобіювали особисто представники Зеленського та профільного комітету. Закон приймали для того, щоб врятувати одного кума — Чернишова.
Це стало найвідвертішим кейсом демонтажу всієї антикорупційної системи країни заради прикриття бізнесмена з «Кварталу влади». НАБУ подало офіційні застереження, міжнародні партнери пригрозили заморозкою траншів — але все це виявилося слабшим за «особисту необхідність». Система здалася. Бо це — не держава. Це — корпорація друзів.
Дерибан енергетики під прикриттям війни
Поки суспільство думало, що Нафтогаз воює за тепло в оселях, всередині розгорталась схема вторинної приватизації. Деякі з ключових підрядників на тендерах у 2024–2025 роках мали прямий зв’язок із Чернишовим: одні — з його часів у Харкові, інші — зі схем спільного девелопменту ще до 2019 року.
Наприклад, компанія «Фаер Поінт» — основний підрядник з постачання обладнання — фігурує у кількох епізодах як фіктивний постачальник, який отримав аванси на мільйони доларів, а роботи не були завершені. Паралельно журналісти фіксують, що саме ця компанія фігурує серед забудовників комплексу «Династія». Збіг? Навряд чи.
Феодалізм як стратегія виживання для мафії
Вся вертикаль Чернишова — це не про енергетику. Це про створення феодального анклаву, де публічні бюджети конвертуються у приватні будівлі, де антикорупційні ризики — в законодавчі зміни, де журналістські розслідування — в атаки на медіа, а відповідальність — у «особисту образу» президента.
Це стратегія виживання мафії під час війни: захопити поле, поки на нього не дивляться. І Зеленський — не просто сторонній глядач. Він — головний фасилітатор. Він — не керівник республіки. Він — блазень, що став диктатором, тому що не знає, як інакше утримати владу.
Кінець касти: або республіка, або Династія
Справжній вибір зараз не між Зеленським і кимось. Не між командами чи програмами. Справжній вибір — між кастою і республікою. Між тим, щоб і далі жити у країні, де кум дружини президента будує палац на державні гроші, і тим, щоб мати суспільство, в якому немає «недоторканних».
Чернишов — це симптом. Його маєток у Козині — це не просто будинок. Це мапа зради. Його вілла — це межа між минулим і майбутнім. Якщо суспільство прийме її як норму — значить, династія перемогла. Якщо ж ні — значить, народ ще має силу бути джерелом влади. І тоді настане момент не тільки демонтажу палацу. А й ліквідації режиму.
