Ще рік тому науковці та фахівці з питань сучасної України, що збиралися на найбільшу поза Україною наукову конференцію в Гарвардському Інституті українських досліджень, підбивали підсумки 30-ліття української незалежності і з тривогою вдивлялися у прийдешній рік, що приніс українцям війну і нові випробування. Але нині, напередодні роковин широкомасштабного російського вторгнення, науковці, політологи, українські урядовці та представники громадянського суспільства говорять не так про саму війну, як про те, як зміниться світ та сама Україна після своєї перемоги.
Темою цьогорічної конференції «Відбудова України. Відбудова світу», яка проводиться в рамках Програми дослідження сучасної України імені Дж. Темертея (TCUP), є майбутнє як повоєнної України, так і всього світу, який вже змінила і продовжує змінювати ця війна.
Поділитися своєю візією України та того, як українці можуть вплинути на світ, до Гарвардського університету запросили лауреатку Нобелівської премії 2022 року, правозахисницю, керівницю «Центру громадянських свобод» Олександру Матвійчук, яка була головним промовцем конференції. Її лекція мала в основі погляд на права людини як головну цінність цивілізації, до якої належить Україна.
Війна, яку Росія розпочала проти України, показала, що світ з усіма своїми інституціями та законами, за словами Матвійчук, виявився неспроможним зупинити агресію, яка стирає з лиця землі цілі міста, яка принесла на українську землю тортури, масові вбивства цивільного населення, депортації, фільтраційні табори та має на меті знищити українську ідентичність.
Щоб зберегти контроль над цими територіями, Росія свідомо винищує там активне населення
Пояснюючи міжнародній аудиторії, чому українці не можуть скласти зброю, вона каже, що відмова від боротьби не принесе мир, вона не подарує свободу і не дасть можливості жити без страху.
«Мир не настає, коли країна, на яку напали, складає зброю і перестає захищатися. Це – не мир. Це окупація», – каже українська правозахисниця.
Коли українці звільняють свої території, вони знаходять там масові поховання та тіла цивільних зі зв’язаними за спиною руками і слідами катувань, каже правозахисниця. При цьому українці прекрасно розуміють, що Росія свідомо організувала терор на окупованих територіях.
«Щоб зберегти контроль над цими територіями, Росія свідомо винищує там активне населення. Міські голови, громадські активісти, журналісти, волонтери, священники, митці та інші. В окупації у людей немає шансів захистити свободу, майно, життя та своїх найдорожчих», – каже Матвійчук, чия організація займається документуванням цих злочинів.
Вона каже, що досвід попередніх років показує, що для світу легко не помітити страждання людей в окупації, але не можна не помітити сміливу боротьбу за свободу.
Україна може зупинити ланцюг безкарності
У своїй промові Матвійчук навела приклад з колишньої Югославії, коли за фото, зробленим понад 30 років тому знайшли колишнього сербського солдата, який бив ногами жінку, що лежала в калюжі крові.
«Сучасні технології роблять реальністю те, про що люди не могли навіть мріяти 15 років тому», – каже Матвійчук. Але суди і міжнародна система правосуддя не розвиваються так само швидко, і в уяві людей застрягло поняття з часів Другої світової, що злочинців можна покарати лише після падіння режиму, який забезпечує їхню безкарність.
Встановлення спеціального трибуналу за злочин агресії для Росії може покласти край відчуттю безкарності, з яким російські солдати діють в Україні. Судити потрібно, за її словами, президента Росії Володимира Путіна, білоруського лідера Олександра Лукашенка, інших високопоставлених осіб, які ухвалювали рішення.
Але, як каже Матвійчук, недостатньо провести кілька показових судів над головними злочинцями, сучасні технології дозволяють розслідувати кожний окремий злочин, встановити справедливість щодо кожної окремої жертви.
«Росія намагається довести, що демократія, права людини, верховенство права є фейковими цінностями, тому що вони нікого не можуть захистити під час війни. Росія намагається довести, що має значення лише сила», – каже Матвійчук.
І повоєнна міжнародна архітектура, де Росія входить до Ради Безпеки ООН як постійний член, і може блокувати намагання міжнародної спільноти її зупинити, грають на руку Росії, яка демонструє, що право є на боці сильного.
Якщо ця ситуація не зміниться найближчим часом, це матиме погані наслідки для всього світу, адже для того, щоб захиститися, країни зможуть покладатися не на закони і правила, а тільки на зброю – за рахунок витрат на освіту, охорону здоров’я, боротьбу зі зміною клімату, та інших потреб.
Але поки що у світі не зрозуміли, переконана Матвійчук, наскільки велику проблему створюють країни, які систематично знищують права людини, законність та демократію у себе в країні, а потім починають розносити свій досвід по світу.
«Відродження має включати реконструкцію демократії та зміцнення демократичних інститутів, які зазнали додаткових обмежень прав людини через вимоги безпеки та військовий стан», – зауважує правозахисниця.
Олександра Матвійчук говорить, що досвід України показує, як багато можуть зробити звичайні люди, коли обставини вимагають від них взяти на себе відповідальність не лише за себе і за своїх близьких, але і за свою державу.
«Ми боремося за те, що не має національних кордонів: мир, справедливість, відновлення, створення міжнародної системи, яка може захистити кожного, і можливість визначати власне майбутнє. Це завдання зрозуміле всім людям незалежно від їхнього громадянства, політичних поглядів, ідеології, соціального становища, віросповідання», – каже Матвійчук.
На її переконання, надто довго демократичний світ йшов на поступки диктатурі. Тому зараз він має підтримати Україну, яка «мужньо протистоїть російському імперіалізму». Як каже Матвійчук, світ потребує успіху України у її боротьбі за свободу, справедливість і демократію, бо «лише поширення свободи зробить наш світ безпечнішим».
