Для кого Україна "концтабір" (що зараз несеться все більше в інформаційному просторі) - мав би задуматися, де й в особистому житті він уникає відповідальності.
Можна розуміти недоліки системи мобілізації (мова про ТЦК) - і водночас вміти бачити й потребу в заміні хлопців на фронті. Уникаюча відповідальності людина, на мою думку, буде все змішувати, сприймаючи мобілізацію як особисту образу.
Можна бачити факт неуспіху України як держави порівняно з європейськими, і при цьому відокремлювати себе від неї, як наче держава це щось без людей, без цієї конкретної людини, без її участі - а можна розуміти, чому так сталося, і навіть у висновках прийти до себе. Але це потребує мотивації й сміливості.
Україна сприймається як "концтабір " якраз слабкими. Як тільки справа дійшла до особистих обмежень (не випустили, вказали на порушення, нагадали про непослідовність щодо відносин з росіянами, Закон обмежив те, що людина вважала недоторканим, "інші нехай- а не я") - вмикається зручне нерозуміння, а що ж треба самій людині зробити, або треба було зробити раніше, щоб допомогти державі зменшити ці наслідки, вирішити проблеми?
Відписалася від слабких з їх ниттям про "концтабір". Не хочу бачити в своїй стрічці чиєсь бажання змішувати все до купи
