Багато кого цілком логічно поплавило на сулугуні, коли стало відомо, на на кінофестивалі в Венеції була представлена досить цікава агітка «Русские на войне». Де молода простая русская баба Анастасія Трофімова - вирішила показати вестернам щемну історію. Про звичайних людей, які з безвиході пішли окуповувати України, вбивати прямо в будинках ракетами такі взірцеві сімʼї як львівських Базилевічів. І головний наратив — вони йдуть воювати з українцями, бо всі ми один народ. І наши дєті нє должни воєвать. Звісно, що ж воювати, якщо раптом все і так буде окуповане. Общий бэкграунд и культурный контекст, як заповідала мадам Бутерброд — Навальна.
Кілька джерел підмітило цікаві деталі біо цієї Трофімовоі. Вона чимало років була працівницею пропагандистського ресурсу RT. А ще отримала західну освіту.
Чому це важливо?
Перше, маючи західну освіту — типовому росіянину дуже легко видати себе за представника прекрасной России будущего, яку так шукають то дивовижні автори Форін Полісі. То пан Байден, який любить фотографуватися з усяким сміттям в пляжних парео.
Друге, гарна освіта — особливо, якщо ти чітко визначився з профорієнтацією — це код доступу. І тут важливі не так лекції. Протягом кількох років ти вивчаєш психологію, скіли, таланти, слабинки і сильні сторони потенційних конкурентів, бізнес-партнерів. І просто людей того покоління, з яким ти постійно стикатимешся у своїй сфері. Це також добра нагода відточити себе — і це набагато важливіше за окремі лекції керівника кафедри з купою не практичної полови.
Тут такі Насті Трофімові корисні Росії аби сконструювати у світі толерантних поні нові наративи. Що РФ до нинішньої війни не має жодного стосунку. Що люди в РФ шикарні, просто внє політікі. А геноцид українців чинять тому, що бес попутал. Тож давайте обнімемось, знімо санкції і дайте дуже багато грошей на прекрасную Россию будущего.
Тепер я розумію, що мав на увазі розманіжений політзек із гнізда Ходорковського, який на першій пресусі в Берліні видав отаке. Нагадаю.
«Не стоит ассоциировать людей в России с той политикой которую она ведёт. Многие граждане России, которых, может быть, не видно, не согласны с ней. Мне кажется крайне важным, чтобы та пропагандистская картина мира, которая льётся на россиян - "мы в осаждённой крепости, кругом враги", - начала рассыпаться. Я бы хотел обратиться к западным странам, чтобы они повернулись к людям в России, а не к власти, протянули им руку. Ослабили давление на россиян, разрешили, например, образовательные визы для молодёжи, чтобы россияне увидели, что здесь не враги, которых каждый день показывают по телевизору, а такие же люди. Эти шаги помогли бы всем».
Росіяни добре розуміють, що маючи освітній і культурний код доступу в мізки вестернів — можна чинити таку ж прутню як нині — і далі.
Фільми про няшних окупантів — це російська відповідь на два суперуспішні і круті документальні кіна «20 днів у Маріуполі» та «Мирні люди», які гарно вистрелили у світі. І показали справжню анатомію російського суспільства.
Тож якісні документалки — реально наша зброя проти нових наративів РФ, яка хоче уникнути кари за прєступлєніє.
А ще очевидно треба подумати про освіту і репрезентацію України у світі в тій освіті — особливо в мистецтві та історії. Аби дядьки з Форін Полісі та професура Гарварду не дивилась на Україну як незрозумілу брилу російського світу, яка хрін як взялась на планеті.
