Стає загальним місцем те, що війна з росією триватиме до виснаження. Щоб виснажилась росія, Україні треба постійна і зростаюча підтримка союзників. Інакше - біда.
На жаль, загальним місцем стає і те, що підтримка перестає бути безумовною. Нам може це не подобатися, це може справді бути несправделивим - але нам ніхто нічого не винен.
Колективний Захід почувається цілком безпечно за ядерною парасолькою і з опорою на військову і економічну міць США.
Безсилля росії якось протидіяти розширенню НАТО тепер уже і на Фінляндію, а невдовзі - на Швецію показує реальну спроможність кремля здійснити погрози «дійти до Ла Манша».
У світі це знають.
Позитивний шок від того, як українці зірвали бліц-криг путлера, від вправності Збройних Сил і єднання народу - уже спрацював. Нам у терміновому, пожежному порядку дали те, що можна було «взяти і дати».
І цього вистачило, щоб минулого року зупинити просування ворога на Донбасі і відкинути його на Харківщині і Херсонщині.
Тривала війна має свої закономірності. Чи не найголовніша - вона змінюється.
Притому не лише ситуація на полі бою. Не лише номенклатура зразків озброєнь, тактичні прийоми і стратегічні знахідки.
Змінюється весь комплекс відносин навколо війни.
Зокрема, змінюються ставлення і відчуття людей, які беруть участь у війні, або спостерігають за нею, або вважають, що цікавляться нею чи щось про неї знають.
Виграє той, хто відчуває ці зміни ще на попередньому етапі і адекватно готується до наступного.
Так от: старі прийоми не діють. Захоплення - скороминуче. Нам за нього уже подякували. Воно перестало виправдовувати перекоси, про які дедалі частіше розповідають новини.
Тим більше, якщо захоплення ґрунтувалось на припущеннях, з яких далеко не всі витримують перевірку реальністю.
Українці бʼються - і це чи не єдине позитивне повідомлення, яке лишається чинним. І воно точно вимагає адекватного забезпечення іншими діями. А от тут є дедалі більше питань.
1) Світ був переконаний, що Україна - демократія, яка бʼється з тиранією. Нападки на опозицію, ущемлення свободи слова, не обумовлені воєнною необхідністю, зрештою, корупційні скандали не вʼяжуться з цією картиною.
Ворожа пропаганда - а то і просто політики, які хотіли б спрямувати ресурси куди-інде - спекулюють на цьому.
Намагатися ховати це марно - в Україні і навколо море журналістів, експертів, оглядачів. Соцмережі - бурхливі і емоційні. Шила в мішку не сховаєш.
2) Далі. Всі були вражені українською єдністю. Але заголовки західних газет про те, що опозицію не допускають до міжнародних форумів - це не тому, що «опозиція скаржиться».
Це тому, що в демократичних суспільствах прийнято, щоб важливі для нації питання озвучували всі мейнстрімні політики від різних сил. І вони дуже дивуються, коли в делегаціях бачать лише «слуг» і їхніх сателітів.
3) Зрештою, Вільний Світ був упевнений, що допомагає «своїм». Із цим зовсім не вʼяжеться політика спецефектів, окриків, істерик і образ. Як би вона не подобалась суспільству, журналістам чи експертам в Україні. Як би вона не відповідала «нашій правді», нашому розумінню справедливості. Спробуйте говорити з сусідами в тональності, яку чуємо з «марафону». А за якийсь час попросіть про послугу…
Настав час змінити підхід. Настав давно - говоримо про це уже кілька місяців.
Проблема в тому, що кілька місяців тому можна було здійснити порівняно безболісне переналаштування - а нині доведеться _повертати_ втрачене ставлення.
Прийшов час «довгої дипломатії». Точніше, але скучніше кажучи - системної.
1. Сформувати з усіх політиків (крім екс-регіоналів) і експертів громадянського суспільства групи, які мають діяти по всіх органах влади, політичних організаціях, експертних тусовках, регіонах і електоральних рухах партнерів. Постійно. Змінюючи одна одну, якщо потрібно.
Часто доводиться чути, що «із цим справляться найняті лоббісти». Не зовсім так. У США, наприклад, лоббісти мають декларувати своїх замовників і гонорари. Як думаєте, яке буде враження від відомостей про те, що Україна випрошує допомогу, і тут-таки витрачає мільйони на лобістів?
2. У розробці і прийнятті рішень в Україні треба повернути консенсусний принцип, який існував у лютому-березні минулого року.
Тодішня єдність і стала основою як ефективності рішень, так і безпрецедентної довіри до них.
А якщо Банкова тягне ковдру на себе - хай не дивується, що і проблеми розхльобувати дедалі частіше доведеться їй.
3. Прозорість і включення опозиції і суспільства не лише в контроль, а і визначення діяльності у критичних оборонних сферах дозволить ухвалювати найбільш ефективні рішення.
Все це - пропозиції з погляду ефективності. Якщо цікавить результат для країни.
Бо якщо влада відмовляється дорослішати - за результат спитають з неї. В Україні уже були періоди монополії і на силу, і на медіа. Недовго.
