(читати обережно, можливий культурологічний шок)))
Ця історія реальна. Я особисто був знайомий з її героєм – сучасним італійським художником українського походження, про дивне зникнення якого писали газети два роки тому.
Ми зустрілися на Мистецькому Арсеналі в травні 2013-го. В рамках проєкту «ЖЛОБОЛОГІЯ», я планував взяти у Лео Боголюбскі інтервью з приводу такої актуальної в усі часи теми як «жлобство».
Покінчивши з базовими питаннями, ми перейшли до неформального спілкування.
«Якби Христос з»явився нині поміж нас, його доля була б такою, як і 2000 років тому, - неквапом потягуючи вранішню каву філософствував художник на подвір'ї Мистецького Арсеналу. - Бо не Понтій Пілат а саме «простий народ» на чолі з Синедріоном відправили Месію на Хрест. Особисто для мене союз церкви і «простого народу» й досі втілює у собі те вселенське есхатологічне жлобство, яке своєю агресивною сірістю знищує всі паростки і діяння Бога Живого, що приходить у цей світ через своїх посланців. Митці – найвища каста, через яку Творець промовляє до людства.
Та краще послухай історію про мій перформанс який я влаштував цього року друзям у Венеції. Називалося це дійство «Друге пришестя митця». Перше відбулося під час карнавалу у Жирний Четвер, що є аналогом вашої «масляної», коли шал гріха та розпусти сягає свого апогею.
Встановив я тоді у садах Джардіні велетенський хрест до якого мене прив»язали у чому мати народила, прикривши сором лапатим пальмовим листом. А важив на той час понад сто двадцять кіло. Зібралася купа камер в які я, висячі на хресті промовляв: «Заради Бога нашого – Мистецтва, приношу себе у добровільну жертву, сідаю на суворий піст, з надією воскреснути у новому тілі на Великдень!»
По закінченні Великого посту, запросив я на свято всіх своїх недругів, яким особисто дзвонив із словами про любов і примирення, мовляв усвідомив свої гріхи, оновлююсь, очищуюсь, починаю життя нове.
«Ти ж завжди був свідомим атеїстом?» - дивувалися вони.
«Не плутайте ігнорування церковних обрядів із справжньою вірою у Творця» - відповідав пригодованим Соросом неомарксистам, яких повно у мистецькій тусовці.
В означений день біля орендованого павільйону у садах Джардіні зібралася вся мистецька еліта. Кулінарним хітом були ковбаски-барбекю, що їх я під оплески публіки виніс з пляшкою червоного вина, промовляючи: «Приміть, їжте, це є тіло моє, що за вас страждало, а це є кров моя що за усіх митців проливалася на відпущення гріхів».
На той час важив сімдесят п»ять кілограмів.
День був чудовий. Я давав безліч інтерв»ю, спілкувався з гостями, ще раз просив вибачення у затятих ворогів, підгодовуючи їх ковбасками. А як стемніло, представив не велетенському екрані документальний фільм про справжнє диво мого схуднення.
Він починався зі сцени спілкування з пластичним хірургом. На спеціальній схемі лікар креслив червоні лінії, теоретично пояснюючи мені всі складнощі операції по ліпосакції. Далі був сюжет з операційної де в усіх подробицях на екрані поставав процес викачки жирів з мого живота та стегон. Назагал понад тридцять кіло! А ще сукровиці литрів п»ять. Далі – реабілітаційний період. Та особливий захват публіки викликали кадри, на яких демонстрували процес приготування тих смаколиків, якими я частував мистецьку еліту. Особливо гостям припало до смаку місце, де всміхнений кухар, додає у м»ясний фарш, викачаний з художника жирок. А потім спеціальний сомельє домішує червоне вино мою розведену із спиртом сукровицю.
Під час демонстрації фільму я вже на всіх парах чкурив з Венеції на швидкісному катері у бік аеропорту. Але спеціально найняті оператори ретельно фіксували реакції гостей на мій фільм. Повір, це дуже високохудожньо, коли ненависний тобі арт-критик блює тобою ж від твоєї творчості, причому не в переносному, а прямому сенсі цього слова! Зараз монтую повну версію цього кіна…».
Під час його оповіді мене ледь не вивернуло. Покидаючи подвір»я Мистецького Арсеналу я, з переляку навіть тричі перехрестився на Лаврські куполи, тамуючи нудоту. Бог де ж один на всіх, то чого ж не перехреститися, ге? Кажуть, що московські попи досить часто влаштовують скандали на тутешніх мистецьких виставках. Навіть не знаю хто з них правіший? Чи служителі культу, чи сучасні художники, які вигадують подібні перформанси? А ви що думаєте, друзі? В будь якому випадку смерть зрівняє всіх, а там побачимо кого треба було підтримати у цій боротьбі за життя вічне)))
Уривок з нової книги КАРАНТИН, що пишеться прямо зараз! Якщо хочете продовження ставте якийсь значок. Збираємо 500 штук - викладаю наступний))
ВСІХ З ВЕЛИКОДНЕМ!!!)))
