Йшов сьогодні центром міста, дивився в обличчя співгромадян і мимоволі оцінював: цей за кого голосуватиме, а той) і стало не по собі від усвідомлення, що за свободу і демократію треба платити невизначеністю і підозрою. Правом голосувати скористатися може кожен, а правом розгрібати наслідки, надолужувати втрачене через помилку користуватимуться знов лише пасіонарії. Їх дуже мало у суспільстві, але сподівання лише на них. А ті, хто голосував за принципом - хоч гірше, аби інше - потім казатимуть: а я тут при чому, це ж не я наколобродив. Розумію, що це не можливо, але уявіть собі, якби всі, хто голосують, теж вносили грошову заставу, як і кандидати – то була б інша справа, бо ризик власними грошами був би зваженішим.
Я досі не можу пробачити тим, хто голосував свого часу за януковича. І ті, хто голосували не покаялися. І ті, хто зараз голосуватимуть по приколу теж потім не каятимуться за безвідповідальність свого вибору. І знов доведеться розгрібати наслідки чергового мазохістського експерименту. Там довіряли країну тупуватому зеку, тут веселому парню, який екстерном вчитиметься на президента.
І це голосування знов протестне – знов проти минулого і сьогоднішнього стану речей. Мені ще ніхто не сказав жодного разу, що голосує за своє майбутнє, і майбутнє країни розписане за роками. Коли один кандидат каже, що в Нато ми вступимо через чотири роки, а інший наполягає - через п’ять і через референдум. Тоді зрозуміла мотивація оцінки вибору: популізм, відповідальність, прагматизм. А я слова про мрію вступити, зробити, покращити – це до маргінальних мрійників!
Програма Володимира Зеленського популістська, як три чорти. Прочитав, бо сам він нічого ж не пояснює. Буквами написано – мрія про - всім буде гарно. Перевірити таку програму неможливо, бо це мрія. Я хочу програму як у Тоні Блера, як у Обами, у Трампа, врешті-решт, аби там була хай не екселівська табличка, але написано конкретно: закон такийто - третій пленарний тиждень, проведення прес-конференції - друга, четверта середа місяця. І зрештою, всі інші конкретні за суттю, простором і часом пункти. І не треба про все і багато. Конкретно треба. Щоб зважити спочатку – чи можна це все здійснити, а потім через 100 днів перевірити – чи виконане обіцяне, і потім ще раз перевірити – що зроблено. А так знов країна замріяних янголів, знов – ми разом побудуємо, знов - почую кожного.
У звичайному житті людина у супермаркеті перед купівлею навіть якоїсь дрібниці , я вже не кажу про дорогі речі, роздивляється цінники, виробників, мацає, вмикає критичне мислення, міркує над ціною-якістю. Чи я помиляюся, і хтось з вас бере похапцем з полиці будь-яку кольорову упаковку, скажімо, яєць з рекламою: купуй-те?!) Чи може хтось купує на зло, типу куплю гірше, аби інше? Чи хтось грає в рулетку із продуктами без терміну зберігання?
Реванш очікуваний, але ми завжди реагуємо на реванш, як на несподіванку. Втрати від реваншу можна спробувати прорахувати, але це точно будуть втрати, а не здобутки.
Зараз існують три сценарії: прогнозований, непрогнозований і негативний. Це ж не про понеділок-вівторок – це про майбутні п’ять років. До речі пригадайте попередні п’ять – з війною, агресією і кризою. У програмі Зеленського я не знайшов слів про можливі кризи і виходи з них. Ну, може просто не буде викликів і криз. І все буде, як у серіалі?)
До речі, Слугу народу не дивився, бо це кіно не моє, але якщо серіал стане реалом, його вже не можна буде не дивитися наступні п’ять років, навіть якщо не подобається сценарій чи гра актора. Цей серіал тоді дивитимуться всі по всім каналам примусово.
Я особисто знаю в якій країні хочу жити, тому голосуватиму за Петра Порошенка. Бо знаю, що від нього очікувати і що вимагати після обрання.
Все з’ясується у неділю.
Завтра день тиші. Думайте. Всім віри, надії і любові.
Зберігаймо спокій і робимо свою справу. Пасіонаріям приготуватися)
