Зеленський має абсолютно достатній контроль за парламентом, щоб провести звільнення Баканова та Венедиктової цілком «кошерно», згідно закону. Натомість, він видає в недільний вечір два вкрай сумнівних із легальної точки зору укази й тим змушує всю юридичну й пропагандистську команди за ним підтирати, аби повернути все дійство в більш-менш законне русло. Та й критики на нього за це виливається чимало (в тому числі, з-за кордону). Зазначте - на рівному місці. Чому так?
Бо країною керує інфантильний, поривчастий, закомплексований самодур із вельми посередніми розумовими здібностями, з яким навіть ніхто не наважується сперечатися. І відбиток цього ми бачимо на всій українській політиці - як зовнішній, так і внутрішній.
Я спеціально звертаю на це вашу увагу, аби закінчили, нарешті, повторювати дурні стереотипи про всемогутність Єрмака (чи, тим паче, Коломойського) і безсилу маріонетку, котру ці великі дяді лише смикають за шнурочки. Бо все набагато гірше.
В останні дні виявилося, що, як мінімум, двоє відвертих агентів російського впливу (а може й без «впливу»- К.В.) - Шевченко та Червоненко - є офіцерами ГУР. Враховуючи попередню історію з Гогілашвілі, вимальовується вкрай дивна кадрова політика генерала Буданова.
На цьому тлі анекдотично звучить обґрунтування звільнення Баканова-Венедиктової, мовляв, через велику кількість СБУшників та прокурорів, котрі перейшли на бік ворога. Бо це хіба зайвий раз підтверджує, що все вирішує лише близькість до наполеончика та ентузіазм у вилизуванні імператорської сраки. І можеш бути навіть відвертим агентом ФСБ-ГУР.
Що, власне, і спостерігаємо у владній команді вже декілька років
