У 1985 році знаменитий чеський та французький письменник Мілан Кундера публікує на сторінках New York Times есе, в якому пояснює, чому після окупації Чехословаччини відмовився від роботи над інсценізацією одного з романів Федора Достоєвського – хоча із заробітками після початку періоду так званої «нормалізації» у Кундери було дуже непросто. Кундера відмовився від «Ідіота» тому, що світ Достоєвського сприймав як світ «екзальтованих жестів, темних глибин, агресивної сентиментальності». І це антизахідний, антиєвропейський світ. Після того, як Росія прийшла до Праги на танках, Кундера більше не хоче бачити її на театральних підмостках своєї зґвалтованої росіянами Батьківщини.
Кундера взагалі був одним із небагатьох європейських письменників, хто чітко і ясно пояснив, що доля Центральної Європи після Другої світової війни – це не боротьба «хороших» та «поганих» комуністів, а протистояння Центральної Європи (він завжди говорить про Центральну, хоча і у Росії, і на Заході після Ялти вважають за краще говорити про Східну) та Російської імперії. Сама його творчість після 1968 року, яка зробила Кундеру гігантом і одним із найбільш затребуваних європейських письменників на стику століть, – це творчість людини, яка програла Батьківщину та її культурну традицію. Кундера до 1968 року – «тактик», який вважає, що можна буде зберегти цивілізацію в окупації, навіть під комуністичними гаслами. Кундера після 1968 року розуміє всю глибину поразки, всю «нестерпну легкість буття», яка настає, коли головну справу твого життя програно і залишається оця сама проста легкість дотику та погляду. Кундера зрідка дає інтерв'ю, але все ж у розмові із журналістом барселонської La Vangvardia ще 1982 року говорить про драму Центральної Європи.
«З кінця Другої світової війни та протягом останніх сорока років справжня драма Європи розгортається у Центральній Європі. Ось де вирішується доля континенту... Такі слова, як соціалізм, тоталітаризм, соціалізм з людським обличчям використовуються без розуміння того, для чого вони потрібні і що вони приховують. Вперше у своїй історії Європа була захоплена та колонізована державою з іншою культурною традицією, з іншою цивілізацією. Отже, реальна проблема полягає у рятуванні від російського колоніалізму. Питання про режим є другорядним, тому що це нав'язаний режим. У цьому сенсі ситуація у Польщі, Чехословаччині, Угорщині є ідентичною за своєю сутністю. Це країни, які борються за свій суверенітет у запеклій боротьбі, тому що вони стикаються із величезною державою».
Есе 1985 року є лише продовженням цих думок Кундери. І реакція «російських лібералів» на ці думки 1985 року нічим не відрізняється від реакції на виклики 2022–2023 років – та й самі слова Кундери могли пролунати сьогодні, тільки вже у звʼязку із нападом на Україну.
Кундері тоді відповідає Йосип Бродський. Багато хто намагається вважати антиукраїнський вірш нобелівського лауреата випадковістю –але ж ні. Це саме відображення справжніх переконань Бродського, імперіаліста до мозку кісток, причому радянського імперіаліста. Бродський, зрозуміло ж, заступається за російську культуру і Достоєвського – Достоєвський тут ні до чого. А ось якраз у подіях після Жовтневого перевороту винний Захід, адже це його ідеї обдурили довірливого російського мужика. «Страх і огида цілком зрозумілі, але солдати ніколи не представляли культуру, про літературу що й казати», – пише Бродський про емоції Кундери з приводу радянської окупації Чехословаччини.
Але у тексті в американському виданні Бродський гранично стриманий. В інтерв'ю Адаму Міхніку через кілька років він уже не вважає за потрібне підбирати слова і називає Мілана Кундеру «дурним чеським бидлом» – очевидно, саме тому, що той відмовляє Росії в європейськості. І саме тому ця полеміка Кундери та Бродського є такою важливою для нас сьогодні. Кундера просто назвав речі своїми іменами. І змусив Бродського висловити все, що російський шовініст насправді думає про «чеське бидло» – навіть коли він уже живе у Сполучених Штатах і пише вірші англійською мовою, а його опонент – автор знаменитих романів французькою мовою. Але чех все одно залишається для російського шовініста «бидлом», навіть якщо самого поета називали на Батьківщині «жидівською мордою», переслідували та вигнали.
І цей діалог дуже важливо згадати сьогодні, коли ми прощаємось із Кундерою у дні російсько-української війни. Для Кундери – хоч у молодості він і був перекладачем Павла Тичини – Росією був увесь Радянський Союз. І це можна зрозуміти, якщо побачити, як українці реагують на татар чи бурятів у російській армії, – для нас окупанти тепер всі, хто сидить на чужих танках. Але зараз цивілізаційні кордони Центральної Європи, яких не хотів помічати Бродський, просто перемістилися далі на українську землю. Тепер уже наша «реальна проблема полягає у рятуванні від російського колоніалізму». Тепер від наших воїнів залежить, де пройде межа цивілізації та нестримного жорстокого варварства.
