«Найзгубніше на хід війни вплинула нездатність НАТО запропонувати торік членство Києву», — на політичному горизонті Європи зʼявляється новий проукраїнський тренд.
…Ця вільнюська відмова в партнерстві, мабуть, більше підбадьорила Путіна, ніж самообмежувальний підхід Заходу до допомоги Україні, — європейська Politico. І не лише вона: вже чимало високопоставлених політиків та експертів прилюдно підтвердили, що безпекова конфігурація Європи напряму повʼязана зі вступом Києва до Північноатлантичного альянсу. Розберімося, що відбувається. Та спершу декілька смачних цитат з Politico.
Якщо ми не змінимо свою політику, Україна програє, і це затьмарить невдачі Заходу в Афганістані. Потрібно сміливо переосмислити європейську архітектуру безпеки, аби завдати росії однозначної поразки в Європі й стримати майбутню агресію москви проти НАТО.
Цього не досягти без приєднання України до НАТО; без реструктуризації Збройних сил США в Європі і створення постійних військових баз Пентагону в Польщі та Румунії, а також у Фінляндії чи країнах Балтії; і без невблаганного тиску на західноєвропейських союзників НАТО задля переозброєння в масштабах і швидкості, адекватних викликам.
Дипломатія США повинна докласти всіх зусиль для розширення повноправного членства України в НАТО, — ніщо не надішле сильнішого сигналу про рішучість Заходу.
Політичну роботу варто завершити вчасно, представивши рішення на 75-му ювілейному саміті НАТО у Вашингтоні цього літа.
Ще є час уникнути того, що в Москві та Пекіні сприйняли б як поразку США в Україні. Конгрес та адміністрація Байдена повинні домовитися, що робитимуть для стратегічної перемоги Києва на полі бою і змінити динаміку на користь Заходу. Це означає відмову від нинішнього підходу «самостримування» і надання Україні зброї та боєприпасів, необхідних для перетворення російської армії в Україні на недієздатну. Цю війну слід зробити якомога коротшою, це — основна мета Заходу.
Перш за все, Вашингтон потребує оновлення стратегії національної безпеки, яка не просто рефлексуватиме на ситуацію, а формуватиме глобальне середовище безпеки. Для цього слід усвідомити, що Збройні сили США занадто мізерні, щоб боронитися від китайсько-російського альянсу, якщо наші противники вирішать атакувати в Європі та Азії одночасно. Тому Штати мають переозброюватись.
Американський політичний клас повинен чітко сформулювати, як виглядає перемога в цьому раунді конфлікту великих держав. І вона має бути сприйнята громадянами: вони мали б нарешті зрозуміти реалії цього, дедалі небезпечнішого світу, в якому ми опинилися.
Якщо чесно, то політики почали вже по-серйозному спілкуватися зі своїми громадянами, пояснюючи, що російські танки не такі приємні, як гаманці російських туристів: у бюргерів почали виховувати критичне мислення. Та найцінніше те, що європейське суспільство намагається уже дійсно підштовхувати Вашингтон в українському напрямку.
Про вступ до НАТО як найкращі гарантії для України говорив британський премʼєр, політики Балтії та президент Польщі. Головними противниками поки що є Німеччина та США.
Експерти, науковці та політики також вимагають негайної підтримки Києва.
Навіть якщо Вашингтон та Брюссель не почнуть домінувати у конфлікті з лідерами Глобального Півдня, а юзатимуть свою стару мантру рефлексування на події, то найактивніші держави Старого світу, а також громадська думка поступово підведуть Вашингтон до правильного кроку: відкрити двері альянсу перед Україною. Сподіваємося на літо 2024-го, оскільки «атлантизація» України виглядає на сьогодні головним пазликом європейської безпеки (і особливо, якщо Захід таки надумає гратися у підкидний путінський мир).
Поки що ця перспектива виглядає дуже похмуро, але торік — за місяць-півтора до рішення передати Києву F-16 — Байден говорив, що літаки нам не потрібні.
Очікуємо.
