А оскільки таких нині у світі – хоч греблю гати, то уявіть собі, наскільки марними виглядають спроби вибудувати більш-менш адекватні прогнози бодай на найближче майбутнє.
До прикладу, лідер Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган. Автократ і популіст, він чинить на догоду моменту, так, як це вигідно йому особисто, для його рейтингу, і що там гріха таїти, — не без меркантильного інтересу.
Така поведінка виглядала б доволі примітивною, на кшталт відомого "слуги двох панів", якби мова йшла не про впливового гравця, керівника потужної країни, здатного не тільки на контроверсійні фрази, а й на рішучі жести, від яких часто залежать долі мільйонів. І не тільки турецьких громадян, а й громадян інших країн світу.
Ердоган, через ментальні особливості, часто позиціює себе спадкоємцем великого турецького реформатора, фундатора сучасної турецької світської проєвропейської держави Мустафи Кемаля (Ататюрка), який власне остаточно поховав Османську імперію, спорудивши на її руїнах модерну республіку. Це імпонує Реджепу Тайїпу, однак, — як я вже зауважував, — людина моменту, популіст та гендляр за складом натури, він не може втриматися від доволі сумнівних з погляду вірності кемалізму ідей та вчинків.
Усім відома його позиція щодо російської агресії в Україні. З одного боку – Ердоган виступає, як "голуб миру",
пропонуючи свої послуги посередника для "замирення". Він несамовито боронить ідею зернового коридору, однак навіть горобці на елеваторах співають про астрономічні зиски від
торгівлі вкраденим росіянами в Україні зерном, які осідають у кишенях турецької верхівки. З іншого боку, Ердоган за кожної нагоди вказує на особливі стосунки з воєнним злочинцем
Володимиром Путіним, відмовляється підтримувати запроваджені антиросійські санкції, балансує в питанні зміцнення та розширення НАТО, час від часу витягаючи на світ Божий
погрози заблокувати вступ до Альянсу Фінляндії та Швеції.
Це той Ердоган, який свого часу запакував Туреччину "патріотами", — їх там найбільше серед інших партнерів по НАТО, — той Ердоган, який вправно використовуючи жупел боротьби з тероризмом, дозволяє собі влаштовувати каральні акції проти курдів на території суверенних країн (Сирії до прикладу), ігноруючи таким чином принцип колективної оборони НАТО.
Ердоган полюбляє витикати ЄС довгий шлях (понад 20 років) своєї країни до Унії, однак той же Реджеп Тайїп плював з високої гірки на демократичні цінності Євросоюзу, коли йдеться про поводження з опозицією. Сказавши про "зелене світло" для Швеції на шляху вступу до НАТО, він тут же попросив (вимагав?) від Брюсселя відновити перемовини про перспективи Анкари в ЄС.
А буквально днями, щойно повернувшись з Німеччини, де у вічі мовив про конструктив та "дружбу навіки", Ердоган раптом заговорив про новітніх "хрестоносців". "Весь західний світ, хрестоносна імперіалістична структура разом. На жаль, я побачив це під час свого візиту (до Німеччини. – Авт.) напередодні ввечері. Я побачив це і в президенті (Франку-Вальтеру Штайнмаєру – Авт.)". Ви гадаєте, що це було сказано в контексті солідарності з одновірцями з Палестинської автономії? Далебі, — Ердоганові хотілося б справити таке враження. Однак причина банальна: Шольц натякнув на можливе блокування продажу Туреччині 40 винищувачів Eurofighter.
Ердоган демонструє не найкращі зразки візантійщини, коли йдеться про його позицію у війні, розпочатій ХАМАС проти Ізраїлю. Ясна річ, він не може прямо підтримати терористів (це б завадило його й без того пошарпаним шатам "демократа"). Але й підтримку ізраїльської сторони з боку країн ЄС та НАТО він трактує геть екзотично.
У тому ж Берліні Ердоган прозоро натякнув: "Оскільки ми
знаходимося тут у певній психології провини, ви не можете так судити, але ми не маємо боргу перед Ізраїлем. Якби це було так, то, можливо, ми б не могли так легко розмовляти. Ми
також не проходили через історію Голокосту".
А вже повернувшись з європейського турне, Ердоган не добирав слів: "Ми позбавимося Нетаньягу. Ізраїль позбудеться його, і всі євреї світу теж позбудуться його. Наразі всі годують його зброєю, годують грошима, але ця ситуація (війна проти ХАМАС. – Авт.) змушує країни, які підтримують його, теж платити ціну".
Схоже, війна на Близькому Сході, слідом за російською агресією в Україні, набирає рис, притаманних глобальному конфлікту. І світоглядна казуїстика Ердогана свідчить, що Анкара та її очільник вже майже визначилися з полюсом протистояння. Це не тільки сумно, а й вкрай небезпечно, оскільки, — вкотре нагадаю, — маємо справу з троянським конем автократії у стані демократій.
