1. Слова російського х-ла про те, що вони "ще не починали" із серії "мочить в клозетах" і "она утонула" - це свідчення приблизно такого ж ставлення до власних громадян, яких він вбив в степах України за майже п'ять місяців максимального напруження можливостей російської військової машини; як і до тих, хто загинув на дні моря в "Курську" на початку його каденції. Потрібно розуміти, що і до кого він промовляє. Заходу - «я готовий терміново домовлятися, налаштуйте Україну на перемовини»(запад ведёт войну до последнего украинца), Україні - «хочу залишити собі Херсонщину та Луганщину», і наголосити про завершення операції, власним громадянам - «воевать мы будем не только с украинцами, но и с инакомыслием, когда закончим "спецоперацию"».
А тепер - про можливості. У ситуації повної відсутності системної опозиції, безумовно, не можна виключати стихійний бунт плебсу врадіївського, або шріланкійського штибу, але, найвірогідніше, це буде чорнушний бунт недобитих в Україні російських вояків, який потоплять в крові Росгвардія та кадирівці. Парад суверенитетів можливий на якомусь іншому етапі, коли не тільки Україна, а і Грузія, Молдова, Казахстан, чеченці, казанські татари та інші скажуть залишкам російської путінської еліти - "пора и честь знать".
2. До речі, про Казахстан. Важливий знак. Ще в Петербурзі Касим-Жомарт Кемелевич Токаєв сказав те, після чого повернення до дружніх відносин майже не можливе. На російські натяки від пропагандистів Токаєв не відповів, але в розмові з європейцями чітко окреслив, що розраховує на відносини якраз з цивілізованим світом. Російська нафтова блокада(що і не дивно) призвела тільки к активізації планів каспійсько-кавказького транзиту нафти, а за нею і інших товарів з Казахстану до Європи. Традиційні друзі Казахстану - Китай та Туреччина промовчали. Перші, мабуть, вже своє сказали росіянам на введення військ ОДКБ до Казахстану взимку, другі - своє отримають від транзиту. Україні підготувати маршрут «Одеса-Броди» та контейнерні перевезення для нового Шолкового шляху після війни.
Збудження росіян з приводу подій в Узбекистані (а чи не вони самі це створюють?), - це збудження імпотентів, бо ОДКБ без російської армії не існує, а російська армія скоро буде остаточно використана в Україні. Думаю, саме імпотентність Путіна в Центральній Азії показує нам, що фраза "ще не починали" має протилежне значення. На фоні цього неспроможність біля кордонів Фінляндії, Швеції, Литви - це та сама історія, а радість роспропагандистів з приводу відставки Джонсона та прем'єрки Естонії зрозуміла, але безпідставна. У сьогоднішній єдиній Європі, крім Орбана, всі очільники країн йдуть за електоратом, а він - з Україною.
3. Хаймарси стали основною темою для обговорення щодо подій на фронті. Я б сказав інакше - подією є українська нова тактика: знищення найбільших та найнебезпечніших скупчень зброї та боєприпасів ворога там, куди ми нещодавно не могли дістатися. Це не удари по інфраструктурі, як роблять росіяни, а обережні дії, які знищують інфраструктуру тільки внаслідок розльотів боєприпасів з підірваних складів. Виключення - мости. Впевнений, що мостопад та підриви залізничного полотна тільки починаються. Ми бачимо удар по хребту хижого звіра - голова ще кусається, але тіло перестає її тримати надалі. Ще не знищено фронтових оперативних складів, ще на місці великі склади поблизу наших кордонів, але головні вузли постачання до фронту за останні 10 днів спорожніли. Росіяни використовували в дні навали на Северодонецьк 45-60.000 снарядів на добу. Це мінімум 500-700 тон військових вантажів до передової щоденно. Подивимось, чи вони будуть в змозі продовжувати. На черзі - місця скупчення військових поблизу лінії зіткнення, залізничні вузли, місця зберігання та заправки палива, ремонті цехи для понівеченої техніки. І тільки потім - можливий наступ. Ще місяць тому нам дуже не вистачало гаубиць та іншої артилерії 155 калібру, м777 були екзотикою.
Наразі вони надійшли в кількості, яка не дає можливості зрівнятися у вогневому ураженні ворога, але, враховуючи інший тип використання цієї зброї, скорострільність, точність, співвідношення 1:4 на фронті по кількості вже дають надію на майбутній паритет. Так і з "Хаймарсами" - зараз 9. Планується ще 4, плюс якась кількість аналогів. Американські сенатори прямо кажуть про передачу Україні боєприпасів до цієї зброї, які досягатимуть ворожих об’єктів на відстані 300 км, а це не тільки Білгород, з якого летять по Харкову Іскандери, а й Воронеж, Ростов, і головне - Севастополь та Джанкой з їхніми великими складами зброї (у т. ч. «Калібр» у Севастополі та «Онікс» на півночі Криму). Давайте поки що промовчимо про міст до міста Керч, бо, мені здається, що потрібно дочекатися f16.
5. І про ракети. Їх досі багато. Вони досі летять з різних напрямків, здебільшого поцілюючи по мирній інфраструктурі великих міст. Але ми бачимо все більшу частку старих неточних радянських ракет, що означає: хоч Путін війну не починав, він скоро буде вимушений її закінчити.
І не важливо, що закінчиться першим - ракети, боєприпаси, танки чи люди, - головне, що ми бачимо суттєві зміни з нашого боку у навичках із застосування складної зброї НАТО та у відносинах із постачальниками. А от ленд-ліз справді ще не починали. Побачимо, що буде, коли приїдуть перші пароплави з Балтімору до німецьких портів, навантажені великою кількістю Абрамсів, Хаймарсів, бронемашин, фронтового автопрому, морських катерів, контрбатарейних радарів, сучасного ППО та ПРО.
Захід ухвалив рішення. Ця війна повинна закінчитися не втратою чергових земель Україною, а повною поразкою ворога.
Слава Україні!
