1. Незалежність України в нову добу фактично почалася з 1 січня 1992 року. Механізми, які було закладено в Біловезькій Пущі, частково зафіксували стан справ, що відбувалися щоденно, частково підштовхнули неминуче - вмираючий бездіяльний неплатоспроможний Радянський Союз не міг утримувати республіки. Радянська Армія бігла з Європи, намагаючись відстрілюватися в колишніх республіках - Молдові, Грузії, Азербайджані, Таджикистані, Литві, Естонії... Україні повезло відкупитися від сусіда несправедливим розподілом Чорноморського Флоту та статусом Севастополя, що нам в 2014 році ще згадається.
2. Одразу після цього, розуміючи стан справ в економіці, Єгор Гайдар, в.о.керівника російського уряду, майже зупинив безготівкові розрахунки з українськими підприємствами(мені розповідав Вітольд Фокін, як він терміново вилетів до Москви вирішувати це питання і в супроводі Голови Центробанку РФ Геращенка ходив по кімнатах, завалених мішками з платіжними дорученнями, а потім був присутній при жахливій сцені істеричної реакції Єльцина на Гайдара за спробу вирішення проблеми).
Введення купоно-карбованця було спробою захистити готівковий та товарний ринки країни, що знаходилася в рубльовій зоні без права власної емісії. Поступовий перехід від купона, що ходив тільки з рублем, через карбованець до справжньої валюти - гривні, супроводжувався жахливим економічним, паливним, товарним, військовим тиском РФ на Україну. Ця історія ще буде опублікована, думаю. Багато про це знають керівники НБУ Стельмах та майбутній прем'єр і Президент Ющенко. Жахливий економічний тиск, часткове придушення технологічного експорту та імпорту, про що ми зараз не згадуємо, призвів до тяжких наслідків, які ми зараз відчуваємо, по втраті частини населення через еміграцію, в т ч, в РФ, дискваліфікації великої частини вчених, інженерів, робітників технологічних виробництв, падіння рівня освіти.
3. В роки правління Кучми, економічний тиск через ціни на газ, перейшов до прямої військової загрози в Тузлі, безкінечних економічних та інформаційних диверсій, домовленостей російської влади з Заходом про залишення України в російській зоні впливу. Перший майдан стал свідомим вибором з боку українського середнього класи за європейський шлях, подалі від Кремля. Безкінечне протистояння українських політичних еліт мало під собою просте конкретне підґрунтя- свідоме підігрівання ситуації в українських внутрішньо політичних конфліктах з боку Росії, через пряме фінансування політичних партій(не тільки комуністів) та контроль за електронними ЗМІ та настроями населення.
Колективний Захід не тільки мовчав, а, як це було під час російсько-грузинської війни 8.08.08 з Саркозі - впряму підігравав російській стороні. На саміті НАТО в тому ж 2008 році в Бухаресті намагання України отримати ПДЧ, про що була попередня домовленість, була зламана прольотом на саміт Путіна та його прямим тиском на учасників саміту через Францію та Німеччину. Слід додати, що деградування української армії, що почалося через брак фінансування в 90-ті, продовжилося через розкрадання та розпродаж величезного арсеналу в 2000-ні. Річ йде про сотні літаків і тисячи танків та БТРів, які було знято зі зберігання і продано по символічних цінах багатьма керівниками того часу, які не понесли за це покарання. Багатьом як світовим, так і нашим експертам, було зрозуміло, що це - частина плану нападу на Україну.
4. Наступний етап, який почався з приходом до влади Януковича, я би охарактеризував, як період поступового захоплення, яке було зупинено тільки майданом та бігством диктатора. Росіяни очолили міноборони та сбу, російські банки поступово прибирали до рук всі найбільші грошові потоки, трубопроводи через Туреччину та Німеччину почали процес звільнення української труби від російського транзиту, вільної від російського капіталу частини української економіки від ринків збуту, освіти та ЗМІ від української мови, а населення від засобів для існування. Підтримка росіянами української корупції стала частиною процесу знищення нашої економіки.
5. Навіть в 2014 році, з окупацією Криму, Захід намагався стримати прагнення частини українських еліт до спротиву, ні про яке постачання зброї річ не йшла. Початок розвитку українського війська та бойові дії на Донбасі не супроводжувалися серйозними військовими поставками, а українська економіка, задушена багаточисленими ембарго та квотами, не мала потенціалу до зростання. Тільки жорсткий спротив, починаючи з 24.02.2022 поставив лідерів Заходу перед вибором - починати поступове визнання російських злочинів в Україні і економічну блокаду Росії та підтримку України, або втратити владу через розуміння в демократичних країнах великою частиною населення людожерської військової практики Росії.
Тільки зараз, після двох місяців гарячої фази війни, після рішення про ленд-ліз та зустрічі в Рамштайні, ми можемо бути впевнені в системній підтримці цивілізованого світу. Тепер справа за нами. Чи ми готові не тільки перемогти ворога на окупованій в 2022 території, чи ми готові звільнити окуповане в 2014-15, але й чи ми готові жити по справедливим економічним та політичним законам.
