Чи не найбільший ментальний дискомфорт я завжди відчуваю від фактів і ситуацій, котрі не вкладаються у елементарну логіку чи відверто їй суперечать. Тобто, спочатку я, буває, іронізую над тим, що видається відвертою дурістю, але рідко на цьому заспокоююся й продовжую шукати інше пояснення парадоксам.
Саме це сталося з переговорами в Анкориджі й наступними подіями, котрі до пори видавалися мені безглуздими. Ну як пояснити, що Трамп із Путіним обговорювали (як центральне) питання «спірних» українських територій, а після того, раптом, всі (американці, європейці, українське керівництво) зосередилися на гарантіях післявоєнної безпеки, а про тему територій взагалі забули, хоча там у нас із московитами колосальні розбіжності, не подолавши які смішно мріяти про якусь угоду.
Нарешті, здається, зрозумів.
Згадайте, у чому найбільша парадоксальність путінської позиції й чому переговори з ним виглядають настільки сумнівними? Як на мене, в тому, що він тільки вимагає, але нічим реальним не поступається. Мало того, що залишає собі практично все досі завойоване, але й претендує на те, що військовою силою захопити не зміг і, можливо, не зможе. Але найобурливіше - він нічого натомість не віддає, крім обіцянки не атакувати далі.
Віткоф вклав цю історію у вуха Трампа в своєму трактуванні й той її сприйняв абсолютно. Звідси й розповіді про непереможну й потужну Росію, котрій Україна не здатна протистояти й тому має йти на територіальні поступки.
В цьому розкладі для реалізації бракує одного елементу - як продати це українському народові, щоб підписаний Зеленським (під тиском Трампа) документ не залишився пустим папірцем, котрий навіть ратифікацію парламенту не пройде. Думаю, український президент на цій обставині наголосив партнерам не раз.
І тому зʼявилася ідея: раз Путін нічого реального українцям не дає, це зробить Захід, надавши реальні гарантії безпеки, себто, підстави бути спокійними, що Росія не нападе знову. І це Зеленський зможе-таки продати українцям.
Я не буду тут аналізувати ці гарантії - це окрема довга тема. І не буду давати оцінок того, чи вся ця історія - це добре для України чи погано. І законність таких дій з боку Зеленського обговорювати не буду. Просто скажу: попри те, що ніхто з центральних гравців це вголос не каже, всі висловлювання Зеленського, американців, а вчора й турецького міністра Фідана підтверджують мою версію. І навіть відмова Путіна припинити вогонь (скоріше, навпаки) й підкреслене нереагування на це Трампа також вкладаються в цю канву.
Що, крім іншого, наводить на думку, що воєнні дії можуть припинитися в найближчі місяці.
Як би фантастично це не звучало
